Коли жінка починає говорити про досвід акушерського насильства, то часто цей досвід знецінюється. Багато лікарів узагалі не визнають, що акушерська агресія існує. Тим не менше, акушерське насильство – це характеристика всієї системи, яка навіть не прописує відповідальності за ці порушення.

Був би чоловік – допоміг би

«Одразу після кесаревого розтину мені треба було переміститися з каталки на ліжко. Перелізти самій було неможливо – після спінальної анестезії я не відчувала ніг. Поруч стояли дві акушерки, просто дивилися і весь час підганяли, допомогти відмовились, бо «був би чоловік – допоміг би».
Франківка Ольга Бардзій народжувала під час карантину, тому її чоловіка не було поруч.

«У перший день я не змогла навіть поїсти. Не тому, що не хотіла. Коли рідні мені передали їжу, я просто не змогла її отримати. Медсестра поставила пакунок біля дверей. Оскільки я ще була лежача з катетером, то взяти його фізично не могла. На прохання подати медсестра випалила: «Я тобі не подавалка» і пішла. До вечора я була голодна. Точніше, їла те, що знайшла у своїй сумці: печиво та воду. Добре, що прийшла сусідка по палаті і подала мій пакетик».

Як тільки неонатолог і педіатр пішли додому, дитяча медсестра почала казати Ользі, що діти після кесаревого не смокчуть груди і що треба давати суміш. Коли чоловік передав пляшку для прикорму, медсестра вихопила її та почала готувати суміш самотужки. Наступного дня сказала заплатити їй 150 гривень за 50 мл суміші. 

Щойно з’являлись лікарі, акушерки ставали шовковими. Перед обходом кричали ховати пляшечки і не розказувати про суміш. Коли Оля розповіла своїй лікарці про цю ситуацію, та сказала, що має бути лише грудне вигодовування.

Під час виписки акушерка не схотіла дати Ользі бебі-бокс, який за законом належить жінці, поки та не зробить благодійний внесок.

Інша франківка Наталя Борисюк після кесаревого розтину взяла платну палату з окремим туалетом. Але санітарка заявила, що ключ від туалету їй не дасть, бо «такі, як ти, їх позагаджують, а я потім мити маю». Через 15 хвилин після того, як Наталя поскаржилася завідувачці, до палати влетіла санітарка і просто в жінку кинула ключем від туалету: «На! Йди в свій туалет!»

Свої перші пологи коломиянка Ірина Магас запам’ятає на все життя. Ще б пак. Потім їй довелось проходити курс терапії в перинатального психолога, щоб від одного спогаду про пологи не німіло все тіло.

«Від страху адреналін зашкалював, що призвело до послаблення родової діяльності і до неймовірного посилення болю, – розповідає Іра. – Я плакала і просила вколоти мені епідуральну анастезію, але лікар сказав, що я начиталась мудрих слів і народжу й без цього.  

Під час потуг мене поклали на спину, і почалося моральне жахіття. Лікар кричав: «Якщо ти зараз неправильно будеш тужитись і дитина задушиться, то це буде твоя вина. Я ж тобі говорив не репетувати всю ніч на цілий родзал, бо потім не будеш мати сил. А ти що?»

Від страху за дитя у мене тремтіло все тіло. Якби ж я тоді знала, що дитинка починає дихати самостійно тільки тоді, коли перерізають пуповину, а не проходячи в родовому каналі…

Тоді інший лікар почав тиснути на мій живіт, витискаючи дитя. Мені зробили надріз промежини, навіть не питаючи дозволу.

Через шість годин після пологів до мене в палату зайшов лікар оглянути шви і зверхнім тоном запитав, чи мені не соромно за мою нічну поведінку».

Годі мовчати

Акушерське насилля – будь-яке неузгоджене або зроблене всупереч відмові жінки втручання медичного персоналу в процесі вагітності, пологів та у післяпологовий період, прояви зневаги до жінок та дискримінація, будь-які форми психологічного та фізичного насильства з боку медичного персоналу.

На жаль, такі історії мають місце в українській медицині. І зафіксувати кількість таких випадків практично неможливо. Тим паче, коли жінка починає говорити про досвід акушерського насильства, то часто цей досвід знецінюється.

Акушерське насильство визнане порушенням прав людини (ВООЗ – 2015, ООН – 2019). Про цей вид насильства над жінками вперше офіційно і майже одночасно у 2019-му повідомили з найвищих трибун – в ООН і в Раді Європи. Кожна з цих організацій презентувала звіти щодо акушерського і гінекологічного насильства.

Те, що проблема вийшла з тіні, – великою мірою заслуга самих жінок. Впродовж останніх років у соцмережах багатьох країн відбулися численні флешмоби, у яких жінки розповідали свої історії пологів, закликаючи різними мовами не мовчати. Один з таких флешмобів – #ГодіМовчати – провели правозахисники ГО «Природні Права Україна» у 2016 році. Тоді за 16 днів боротьби проти гендерно зумовленого насильства правозахисники отримали 86 історій від жінок.

Цей термін таки існує

Лікарям часто не подобається термін «акушерське насилля», багато хто взагалі не визнає, що така проблема існує. Наприклад, головний лікар міського пологового будинку Сергій Стефанко запевняє, що в закладі не було жодного випадку акушерського насилля: «Можливо, десь і є в якихось пологових будинках, але в нас немає. І взагалі, такого терміна нема ні в підручниках, ні в науковій літературі. Це, швидше, роздута проблема».

Головний лікар не чув про явище акушерського насилля, а ось колишня очільниця МОЗ Уляна Супрун вже неодноразово писала про це на своїй сторінці. Окрім цього, термін «акушерське насилля» існує в міжнародній професійній медичній літературі, і наразі про акушерське насилля, особливо в пострадянських країнах, пише ВООЗ. Про це розповідає Олена Березовська, відома акушер-гінеколог родом із Франківщини, яка вже багато років працює в Канаді, авторка багатьох книг для майбутніх мам, керівниця Міжнародної академії здорового життя.

«Цей термін таки існує, – каже вона. – Просто не існує зацікавленості багатьох пострадянських лікарів визнавати наявність акушерського насилля в їхній практиці».

У розвинених країнах теж є випадки акушерського насилля, проте дуже рідко. Там лікарі та акушери бояться втратити ліцензію, а отже більш обачні у своїх словах і діях.

Головний лікар обласного перинатального центру Юрій Павлушинський каже: навіть якщо в закладі і були випадки акушерської агресії, то вони поодинокі і про них пацієнтки не розповідали. А на нещодавній п’ятихвилинці головний лікар укотре застеріг медперсонал від таких випадків – інакше одразу звільнить. Хоча в закладі суттєво бракує акушерок та санітарок – люди не хочуть йти на таку малу зарплату, їдуть за кордон на роботу.

Щось змінилося за 30 років?

У жодній медичній галузі так швидко не змінюється ситуація, як в акушерстві. Тому найчастіше причиною виникнення непорозумінь між лікарем та пацієнткою є відсутність комунікації, вважає акушер-гінеколог, професорка Олександра Бойчук. Пацієнтка перестає довіряти, коли не розуміє дій медика під час пологів. Тому Олександра Бойчук рекомендує попередньо обговорювати план пологів зі своїм лікарем. Коли в деяких випадках перебіг пологів може змінюватись, лікар має пояснити подальший хід дій чи можливі втручання.

Насправді акушерська агресія – це проблема системи охорони здоров’я, де відносини лікарів та іншого медперсоналу спаплюжені відсутністю контролю етики і якості наданих медичних послуг, вважає Олена Березовська. Байдужість та залякування – це наслідок виховання людини. Як саме люди ставляться до інших людей, а також до своїх обов’язків, наскільки вони відповідальні – це все набуте, починаючи з дитинства. Акушерська агресія – це також і відсталість професійна, відсутність прогресивних знань, сучасних поглядів на вагітність та пологи. 

«Я народжувала першу дитину більше 30 років тому і вже тоді зіткнулася з акушерським насиллям, – розповідає Олена Березовська. – Мені насухо поголили волосся вживаним лезом, хоча я принесла нове, потім мені почали вводити ліки і залишили на кілька годин без нагляду, тоді привели студентів, з якими я навчалася, не питаючи у мене навіть дозволу, не прикриваючи мої інтимні частини тіла від сторонніх очей. А коли прийшов час народжувати, то стрибали на живіт, тиснули з усієї сили, бо їм не хотілося чекати – підходив обід. Шви на промежину мені накладали взагалі без знеболення. Думаєте, щось змінилося на краще за останніх 30 років? З листів моїх читачів та підписників бачу, що стало ще гірше. І ніякого контролю, ніякого покарання. Не дивно, що деякі жінки після перших пологів відмовляються від повторних вагітностей, щоб не проходити через пекло пологів. Я вже мовчу про знущання після пологів».   

Проблема не в злих лікарях

Правозахисниці громадської організації «Природні Права Україна» Анна Петровська і Ольга Горбенко, беручи до уваги звіти ООН і ПАРЄ, проаналізували причини акушерського насилля. Адже проблема не в «злих лікарях», а в системах, у державах, в суспільстві.

Найперше, у медичних закладах є нестача фінансування, брак персоналу, завелика кількість пацієнток, низька заробітна плата, занадто довгий робочий час, проблеми з інфраструктурою. Усе це створює стресові умови для медичного персоналу і призводить до непрофесійної поведінки.

Тиск системи і внутрішні правила медичного закладу часто не дають змоги приділити достатньо уваги та часу фізіології. Наприклад, жінкам зазвичай не дозволяють народжувати у зручних і природних позиціях, наполягаючи на нефізіологічному положенні на спині, зручному і звичному для лікарів. Пологи можуть необґрунтовано стимулювати, щоб швидше звільнити пологову залу для нової породіллі.
Відсутність психологічної підтримки для медичних працівників робить ситуацію ще гіршою, бо призводить до занепаду морального духу, вигорання і негативного ставлення до роботи. Як наслідок, медичні працівники починають гірше ставитися і до жінок.
Багато фахівців не дотримуються прогресивних практик, рекомендованих ВООЗ. Йдеться про використання таких шкідливих методів, як заборонений тиск на живіт (прийом Кристеллера) або зловживання епізіотоміями (надрізання промежини), що також спричиняє насильство під час ведення пологів тощо.

Звісно, і пацієнтки бувають різні, але йдеться про вміння комунікувати обох сторін. У будь-якому разі ніщо не дає права медику погіршувати обслуговування лише тому, що пацієнтка, на думку лікаря, поводиться неадекватно.

Забуває про свої права

Як розповідає співзасновниця ГО «Природні Права Україна» Євгенія Кубах, наразі в Україні немає національного протоколу, який регулює ведення нормальних пологів. Цей документ де-юре не чинний ще з 2014 року, але де-факто виконується. Також у 2021 році втратять чинність численні протоколи, які стосуються теми акушерства. І це величезна проблема для пологової сфери в Україні. До речі, у кожного полового відділення є можливість перекладати міжнародні протоколи.

Взагалі такого терміна, як «акушерське насилля», в Україні немає на законодавчому рівні. У нашому законодавстві також немає реальної відповідальності за психологічний тиск або лайку. Якщо вже йтиметься про шкоду здоров’ю чи життю, тоді це питання прокуратури, судово-медичної експертизи та інших інстанцій.

Зі скаргою на якість надання медичних послуг жінка може звернутися до головного лікаря, департаменту охорони здоров’я. Копію скарги можна надіслати і в МОЗ. Окрім цього, можна зателефонувати до Національної служби здоров’я за номером 1677.

Якщо жінка хоче повідомити про порушення прав і одержати підтримку, вона може написати на Фейсбук-сторінку ГО «Природні Права Україна» або на електронну адресу pryrodni@gmail.com.

До речі, правозахисники організації створили інформаційну збірку, де докладно описані права вагітних і породіль, види акушерського насильства і правила запобігання травмувальним пологам.

Олена Березовська додає, що велику роль відіграє і те, що жінки часто не знають своїх прав, не знають, що є норма, а що – відхилення під час пологів. Звичайно, породілля – не лікар, тому не зобов’язана знати все в деталях, але тямити в основах все ж варто. 

«Якщо хтось у черзі чи в транспорті почне кричати на жінку, то в більшості випадків вона не мовчатиме, а нагадає про свої права, – каже Олена Березовська. – Але в пологовому будинку жінка забуває про свої права. Бо вона залякана, бо боїться за дитину. Багато жінок пишуть мені, що бояться протестувати при пологах саме через страх, що лікар чи акушерка щось зроблять погане (помстяться) дитині за прояв незгоди і протесту». 

Це система

Будь-яке насилля завжди має причину, пояснює психотерапевтка Олександра Собко. Виснажена акушерка буде не в змозі виконувати роботу професійно – це може виразитись і в насиллі, і в безсиллі.

«Будь-якому фахівцю постійно потрібно розвиватися, займатися самоосвітою, зрештою просто пізнавати щось нове, інакше – деградація, яка, очевидно, вплине і на навколишніх. Будь-який процес, який зупинився, не має внутрішньої сили, тоді її треба звідкись брати зовні, – продовжує психотерапевтка. – Це добре видно на вчителях, які з часом починають «вампірити» енергію у дітлахів, на акушерках, які злі на весь світ і паразитують на пацієнтках». 

У жінки народжується нове життя, вона проживає унікальний для себе досвід, а для акушерки це вже якесь 210-те життя. І якщо акушерка закостеніла в своїх архаїчних рамках і правилах, то конвеєрний підхід зробить свою справу.

Взагалі акушерське насильство – це характеристика системи. Системи, яка не прописує відповідальності за ці порушення. Тим не менше, межі авторитарності лікаря у наш час визначаються медичними протоколами, а не звичками, набутими від старших колег. Водночас не треба вважати, що пологові будинки – це завжди страшно. Там є багато відповідальних, професійних людей, які чудово виконують свою роботу.

Наталя МОСТОВА

Права жінки, яка народжує:

• Самостійно обирати лікаря, пологовий будинок, спосіб проведення пологів та усі пов’язані з цим ризики. Лікаря можна змінити.
• Знати про запланований перебіг пологів, свої права під час операції та медичні втручання, на які мають право лікарі відповідно до медичних протоколів.
• Знати, які медикаменти призначають та які медичні маніпуляції планують робити, з якою метою та наслідками для жінки та її майбутньої дитини.
• Увімкнути музику, прийняти душ, поїсти або випити води, аби послабити біль від переймів. Самостійно обирати положення тіла для пологів.
• Лікар мусить проінформувати вас про причину, перебіг процедури і її наслідки та отримати інформовану згоду або відмову.