Костюк

Свято, яке назавжди з нами

Але найголовнішим була неймовірна атмосфера цієї газети. Ніколи до того й, очевидно, вже й після не доведеться мені зустрітися з такими чудовими творчими людьми, у яких ніколи не було крихти недоброзичливості, зла чи бодай чогось поганого. І це не перебільшення. Докладніше >>

Ціна

Одразу за моїм рідним селом Загвіздя, що за Бистрицею Солотвинською біля Івано-Франківська, починається Чорний ліс. Зараз його частина відгороджена об’їзною дорогою. Докладніше >>

Безмежжя нашої самотності

Багато років тому однієї зимової ночі в будинку моїх батьків пролунав телефонний дзвінок. Я сполошився. У далекій кімнаті спала мама, а я, допізна зачитавшись, лише задрімав. Одразу подумав: не дай Бог щось трапилось із дружиною або дітьми, які були в далекій міській квартирі. Натомість незнайомий голос попрохав мене, якщо є змога, взяти гроші (це була чимала на той час сума) і бути готовим виїхати до нічної аптеки. Мій приятель письменник Антон Морговський потребував флаконів із розчином. Необхідно було ставити крапельницю. Докладніше >>

Долі

«У кожного своя доля і свій шлях широкий», – нерідко повторюємо слідом за класиком. І в цьому дійсно існує якась невідворотність. Ніколи не вважав себе фаталістом, але усвідомлюю: якщо людина не стежить за знаками, які їй посилає життя, то одного разу може прокинутись із цілком несподіваною долею. І цей варіант її може геть не втішити. Долі мають люди, долі мають країни. Весняний цвіт однаково покриває протоптані стежки і свіжонасипані могили. Справа лише в тому, що саме ми вибрали колись давно, у минулому. Докладніше >>

Великодні сни

Цієї зими ми майже не помітили, як прийшов Новий рік, а за ним – усі Різдвяні свята. Усе злилося в якусь єдину коротку мить. Здавалося, прийде весна – і зустріч Великодня буде іншою, такою, як завжди: із традиційним миттям вікон, замітанням подвір’їв, купівлею наїдків і всією тією безліччю дрібних, але приємних клопотів, що супроводжують це свято. Найголовнішим буде – чи посповідався, чи зумів зосередитись на усвідомленні тлінності всього буденного. Але зараз уже вкотре все навпаки, тема для обговорення єдина: «Що ж то буде зі Сходом України? Піде москаль чи не піде?» Докладніше >>

Сходи

Скільки їх ми долаємо за життя: тисячі, мільйони? Ніхто, певно, ніколи цього не порахує. Та й не варто. Але, незважаючи на це, щодня ми невпинно долаємо з радістю, з тремтінням, страхом, байдуже ці численні полички для ніг – сходи. Докладніше >>

Прощення

Щось дивне робиться у цьому світі. Хоча під цим споконвічним небом заледве чи можна відшукати щось таке, що не відбувалось раніше. Усе повторюється, іде по колу. Хіба що для мудрих народів це коло відтворюється на вищому рівні. Вони прогресують, стають кращими, добрішими, позбуваються зла. Українці чи не вперше за багато років так щиро захотіли піти цією протореною європейською стежкою. І не прийти, як звично, відбувши своє споконвічне коло розчарувань, до такого ж одвічного розбитого корита, а врешті позбутися національного фатуму. Докладніше >>

Сашко

Хто зайшов на добре відомий сайт «Цензор.нет», щоб уже вкотре перечитати найсвіжіші новини, зауважує, що перші дві позиції серед найбільш значущих подій, які цікавлять відвідувачів, – це інформація про вбивство Cашка Білого. Докладніше >>

Еник

Цю історію я чув з дитинства багато разів. І це не випадково: моїм батькам на період активної української партизанки було десь років 18-19. На той час це були вже зрілі не по роках люди. Вони бачили визволителів у 39-му, а відтак загачені людськими тілами підвали НКВД на нинішній вулиці Сахарова, пережили фашистську окупацію і знову «дочекалися визволителів». Докладніше >>

«Правдива, як Господа слово»

Відкриваю свій щорічник і дивлюся на різнокольорову політико-адміністративну карту України. Крим зелений, у самому низу і виглядає зовсім невеликим, порівняно з величезною мапою Неньки. Поруч з ним сусідує біла іноземна територія, на якій червоним написано «Росія». У них, у цих біло-червоних сусідів, однаковий вихід до Азовського та Чорного морів. І що б, здавалося, з того Криму? Хіба що натужна пісня «Севастополь, Севастополь, город русскіх моряков». Докладніше >>

Якщо завтра…

«Двері моєї домівки відкриті для Тебе і Твоєї родини», – пише мені приятель із Сербії в ці дні. Знає, що каже. Михайло Рамач і Борис Варга – чи не єдині журналісти, що правдиво висвітлюють події в Україні в сербських мас-медіа. Основна маса журналістів та редакцій підтримують російську позицію, кажучи простіше, перебріхують брехню. Докладніше >>

Щурі

Основний момент уже з’ясовано: Янукович більше не президент. Ще кілька днів тому ми достеменно не знали, наскільки все це затягнеться. Видавалося, що все може протривати ще не один місяць, або ж навпаки, що фінал буде вже наступного дня. Докладніше >>

Кульмінація

Ще ніколи так тяжко мені не було писати ці чергові рядки. Щойно повернувся з вулиць нашого рідного міста. Усюди, де б не йшов: у магазинчиках, кав’ярнях, на вулицях – люди говорять, дивляться і слухають лише одне. Події з центру Києва. Докладніше >>

Зло

Перший раз у житті я зрозумів, що це таке, лише опинившись в армії. До того не раз, як кожен з нас, я чув це слово. Але розумів у ньому щось зовсім інше. Якщо сформулювати це найточніше, то у слово «зло» я до своїх вісімнадцяти вкладав єдиний зміст – «погано». Докладніше >>

Перемир’я?

Затихли постріли, замовкли барабани, пригасли багаття з шин. Поріділи ряди тих, хто стоїть на барикадах, і тих, хто навпроти них закрився металевими щитами. Триголова опозиція думає про мороз, до останнього не знає, що проводить у неділю: інформаційні виступи чи повноцінне віче. Коли на Майдані вкотре стоять десятки тисяч людей, вони один за одним зі сцени повторюють однакові тези: «Нам поможе Європа, нам поможе світ. Про це нам сказали в Мюнхені. Нам пообіцяли, нас запевнили…» Докладніше >>

Лінія неповернення

Минув лише тиждень, як я писав попередню колонку. А таке враження, наче пройшло кілька років. Уже є полеглі, які стали героями, більшає скалічених та викрадених. Докладніше >>

Очікування снігопаду

Упродовж усієї цієї зими очікували снігопаду. Але тепло не покидало нашу землю. Минув грудень, половина січня. І навіть найбільші скептики врешті визнали: снігу, можливо, взагалі не буде. Щось подібне робилося і довкола нас. Майдан стоїть уже майже два місяці. І Бог його, здається, милував дотепер від випробувань снігом, морозом, кулями і гранатами. Але все коли-небудь стається. Докладніше >>

Бібліотека

Це один із найприємніших у моєму житті запахів. Пам’ятаю його ще з дитинства. Мені було сім років, і тато напередодні Різдва, увесь засніжений, дістав із-за пазухи новеньку книжечку «Пригоди Румцайса». І того ж вечора прочитав мені першу історію з життя шляхетного чеського розбійника. Я просив ще, але батько хитро відповів: «Хоч ти й не любиш книжок і обіцяв, що закопаєш «Буквар», але, щоб довідатися, що буде далі, мусиш прочитати сам». Докладніше >>

Червоне яблуко Різдва

У моєму дитинстві в діда був великий яблуневий сад. Можливо, і не надто великий, але я був настільки малим, що сад мені здавався величезним. Ми часто разом із дідом виходили в цей сад. Він наглядав за мною, коли я збирав яблука, які згодовували худобі. Сам дід на дерево залізти не міг: не мав ноги по коліно. Спирався на дерев’яну культю, прив’язану шкіряними пасками до останків ноги та пояса. Докладніше >>

Радість Нового року

Ще кілька днів – і все, як завжди, очікувано станеться. Буде перегорнена остання сторінка календаря. І ми в нетерпінні будемо прагнути чогось нового. Адже яким нечутливим, а з часом і збайдужілим не було би серце, кожен потайки сподівається, що щось урешті зміниться і повернеться обов’язково на добре. Докладніше >>