Історія «Української Бесіди» у Станиславові

З другої половини ХІХ століття галичани значно активізують свої національні інституції. 1861 року на базі гуртка львівської інтелігенції «Молода муза» Юліан Лаврівський (у майбутньому віце-маршалок Галицького сейму, голова «Просвіти») заснував перше громадське культурно-освітнє товариство «Руська Бесіда». Згодом подібні товариства виникли у Станиславові, Перемишлі, Тернополі та інших містах. Вони утримували клуби, театральні групи, читальні зали і бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, присвячені Т. Шевченку, М. Шашкевичу, проводили зустрічі з гостями з Наддніпрянської України тощо. Товариства «Руська Бесіда», будучи осередками національно-культурного життя, сприяли піднесенню рівня освіти та культури, формуванню національної свідомості мешканців Галичини та Буковини.

У календарі «Просвіти» за 1884 р. читаємо: «Руська читальня» – з такою назвою відкрили станиславівські русини 9 листопада 1884 року товариство… Головний  засновник Теофіл Окуневський згадує: «За порадою професорів Євгена Желехівського та Леоніда Заклинського я взявся за створення «Бесіди»… Наймив приміщення в Ринку, як ішлося попри магістрат до окружного суду в камениці на другому поверсі…»

7 грудня 1884-го на площі Ринок в будинку №6  станиславівської «Бесіди» проходив установчий з’їзд «Товариства руських женщин» (після Першої світової війни – Союз Українок), організований українською письменницею і культурно-громадською діячкою Наталією Кобринською. Тоді перед жінками виступав Іван Франко. Великий Каменяр всебічно підтримував починання Н. Кобринської, яка залучала жінок до громадсько-культурної діяльності. За його безпосередньої участі вона видала жіночий альманах «Перший вінок» (1887), де були надруковані твори Ганни Барвінок, Дніпрової Чайки, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Олени Пчілки, Михайлини Рошкевич, Софії Окуневської, Ольги Франко, Лесі Українки, Людмили Старицької…

Теофіл Окуневський

1884 р. у Станиславові адвокат Теофіл Окуневський (посол до Галицького сейму у 1889-1900 рр.) з допомогою тодішньої передової української інтелігенції – професора Євгена Желехівського, Леоніда й Романа Заклинських та інших – заснував товариство, яке назвали «Руською Бесідою» (1916 р. перейменували на «Українську Бесіду у Станиславові», від 1928-го – касинове товариство «Українська Бесіда»).

«Для товариського життя української інтелігенції Станиславова існувало касинове товариство «Українська Бесіда», членами якого була майже вся інтелігенція міста й околиці: священики, учителі, кооператори і їхні родини…

Заклинські – активні члени «Української Бесіди» у Станиславові

Хто і коли заснував це клюбове товариство «Бесіду»? Зі споминів Теофіля Окуневського знаю, що коли в 1884-му прийшов він як адвокатський конципієнт до Станиславова, товариське життя було тільки по приватних домах. Ініціятором заснування касина був таки сам д-р Окуневський, незвичайно добрий організатор та товариська людина. Він склав перший статут Товариства і заснував його при помочі проф. Желехівського, проф. Леоніда і Романа Заклинських, адвоката Мелітона Бучинського, дир. Чачковського, директора реальної школи Левицького, Софрона Недільського (пізніше директор гімназії в Коломиї – В. Р.), комісара Чорненького, проф. Кумановського, урядовця карного дому Білика (пізніше заснував хор при «Бесіді» – В. Р.). Всі вони стали першими членами «Бесіди». Зі священиків першим членом «Бесіди» був о. Василь Ільницький, парох Підпечар (Тисменицького повіту – В. Р.)…»

Теофіл Окуневський писав у своїх спогадах: «Учитель семінарії д-р Яхно (Іван Яхно – В. Р.) дуже співчував нашій роботі, і щедрою рукою нам у всім допомагали професор реальної школи Левицький, обидва Заклинські – Роман і Леонід, комісар Чорненький, Софрон Недільський, пізніший директор Коломийської гімназії, професор Кумановський, урядовець з карного дому Білик, який заснував хор при нашій «Бесіді», залізничний урядовець Борис, професор учительської семінарії Червінський і його брат, пізніший судовий радник в Коломиї… Усі вони стали першими членами «Бесіди». А після них – залізничники та нижчі судові, банківські й інші службовці, а також нечисленні ще тоді ремісники, які мешкали і працювали у Станиславові».

«Коли вже була основана «Бесіда», то ми почали уладжувати вечори. Вечір на честь Маркіяна Шашкевича дуже вдався. Акомпанував до пісні «Цвітка дрібная» професор музики, поляк. Вечорницями з танцями керував  професор  Кумановський», – писав у своїх спогадах Теофіл Окуневський» (зі спогадів Т. Окуневського, газета «Свобода» за 15 травня 1956 р.).

Станиславівська «Бесіда» була дуже гостинна для бездомних товариств. Переважно безкорисно відпускала вона кімнати на засідання товариств чи принагідних комітетів для різних національних свят, академій та концертів. Для нашої молоді-студентів це був правдивий притулок: домівка «Бесіди» була завжди повна молоді – користали з читальні, мали свої засідання, наради чи навіть тайні сходини, бо поліція мало цікавилася касиновим товариством, бо це не було політичне чи партійне товариство, а тільки для оживлення товариського життя» (Софія Олесницька).

1885 року читальня «Руської Бесіди» переходить у приміщення на вул. Бельведерську (нині будинок не зберігся). Згодом товариство «Бесіди» винаймало кімнати в кам’яниці на теперішній вул. Незалежності, 5. Цей зведений у 1870-х роках будинок, у якому ще з 1890-х містилися громадські організації, розташований у самому центрі нинішнього Івано-Франківська. Вулиці, в розумінні цього слова, тут немає. В пішохідній зоні вона злилася з Вічевим майданом. Спочатку тут була одна з перших кондитерських фабрик міста.

31 березня 1890 року Іван Франко виступав на шевченківському вечорі у Станиславові. Великий Каменяр зробив прекрасну доповідь про «Тополю» Т. Шевченка. Цей вечір відкрив учитель місцевої гімназії Остап Левицький. Співав хор із Тисмениці, потім декламував «Гамалію» художник і поет Корнило Устиянович. Тогочасна преса відзначала, що «відчит пана Івана Франка вислухано з великою увагою, хоч був написаний дуже науково». «Дуже щасливий початок робить п. Франко в нашім письменстві, – писав у «Ділі» за 23 березня (4 квітня) 1890 р. неназваний учасник вечора. – То й не дивно, що грімкі оплески вітали єго входячого на естраду і уступаючого з естради…» Після концерту відбувся комерс (спільна вечеря), на якому знову виступив Каменяр. На його честь представники громадськості міста підняли декілька тостів. Тоді письменник привітав організатора шевченківського свята Василя Лукича (псевдонім В. Левицький)…

У 1903-1904 роках товариство «Руської Бесіди» винаймало кілька кімнат на другому поверсі будинку, який нині має адресу – Вічевий майдан, 3. Тут 9 грудня 1903-го «Бесіда» приймала композитора Миколу Лисенка під час його подорожі по Галичині й Буковині. Тут посол-селянин Йосип Гурик подав хліб-сіль достойному гостеві. Ось як писав про його візит очевидець, актор театру товариства «Руська Бесіда», драматург і публіцист Левко Лопатинський: «Ювілят задержався там (у Станиславові – В. Р.) лише на три години. На двірці залізниці зібралися тисячки публики і утворили довгий шпалір, який порядкували «Соколи» (українське патріотично-спортивне товариство – В. Р.). Ювілята випроваджено шпаліром до почекальні 1-ї кляси, серед невмовкаючих криків «Слава», і тут по привітній промові вручили йому панночки китицю квітів…»

Спочатку «Руська Бесіда» у Станиславові свого постійного будинку не мала, а орендувала для занять, зборів, концертів, віч, забав приміщення інших громадських організацій, що обходилося їй щорічно майже у п’ять тисяч корон – сума на той час дуже велика…

І лише навесні 1904 року український «Зв’язковий банк» за 54 000 крон придбав для «Руської Бесіди» кам’яницю на вул. Собеського (нині вул. Січових Стрільців, 24), де й розмістився разом із цим товариством та рестораном «Ройяль». Відтоді починається найславніший період в історії будинку.

  Будинок «Української Бесіди» (вул. Січових Стрільців, 24). Мал. З. Соколовського

У будинку «Руської Бесіди» виступали визначні діячі української культури. Тут влаштовували вечори на пошану Маркіяна Шашкевича й інших видатних людей краю. Містяни мали змогу бачити і слухати Іван Франка – в 1911 році, коли він у залі «Руської Бесіди» (тепер вулиця Січових Стрільців, 24) читав свою поему «Мойсей». На згадку про цю подію в 1966-му на цьому будинку встановили меморіальну дошку, а 1986-го її поновили. На гранітній плиті під барельєфним погруддям читаємо пам’ятні слова: «В цьому будинку в 1889-1914 рр.» геніальний український письменник, революціонер-демократ Іван Якович Франко неодноразово читав свої твори». Тут бував український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури Антін Крушельницький, виступав з лекціями історик, професор Іван Крип’якевич, працювала музична школа станиславівського товариства «Боян» під керівництвом композитора Дениса Січинського.

У міжвоєнний період у будинку бували і працювали відомі провідники української громади Лев Бачинський, Володимир Янович, Євген Олесницький та ін. До Станиславова почали прибувати актори та цілі театри зі Східної України, зокрема народний театр під керівництвом Миколи Садовського, незалежний театр Йосипа Стадника. Вони або приєднувалися до місцевих театрів, як-от театр товариства «Українська Бесіда», «Українська театральна дружина», Український драматичний театр ім. Івана Франка, Український драматичний театр ім. Івана Когутяка, або створювали власні колективи.

Отож, не самими матеріальними клопотами переймався Станиславів (нині Івано-Франківськ). У місті гастролював український народний театр товариства «Руська Бесіда» під орудою Й. Стадника. Цікаво, що серед восьми вистав, які привезла на показ ця група, були оперета Миколи Лисенка «Чорноморці», опера Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» і драма Карпенка-Карого «Гандзя». У Станиславові, де на той час виступав український народний театр товариства «Руська Бесіда», в листопаді 1905 року до них долучилася зірка театру корифеїв Марія Заньковецька. Завдяки виставам із новітнього українського та європейського репертуару цей колектив здобув визнання як «європейський театр», який відродив традиції, авторитет і престиж театру.

10 січня 1914 року було надруковано запрошення на «Маланчин вечір». Подаємо його зміст:

«Товариство Руська Бесїда в Станиславові просить усїх своїх членів з їх родинами та гістьми на «Маланчин вечір» в вівторок дня 13. н. ст. сїчня на годину 8. вечора до своїх кімнат при ул. Собіського ч. 28. Проґрама вечера Гумористичний монольоґ, томболя, співи, музика і инші несподіванки.

Вступ від особи 1 Кор. 50 сот., родинний білєт (до 4 ос.) 4 Кор. – для п. академіків 1 К. Буфет у власнім зарядї…»

Навесні 1919-го, коли Станиславів був столицею ЗУНР, згаданий український актор, режисер і театральний діяч Йосип Стадник в залі «Української Бесіди» організував театральну трупу і проводив репетиції. На початку березня 1919 року по дорозі до Італії, Франції та Америки зупинилася у Станиславові й виступила з концертом відома артистка, виконавиця українських народних, італійських та інших пісень, учениця світових професорів музики і співу, улюблениця музичної публіки культурних центрів Європи Марія Шекун-Коломийченко. І як тут не згадати оперних співачок Соломію та Анну Крушельницьких!

У Станиславові виступали з концертами визначні співаки та музиканти Модест Менцінський, Марія Сокіл, Михайло Голинський, Василь Тисяк, Роман Любінецький, Орест Русак, Василь Барвінський, Тарас Шухевич, Антін Рудницький, Володимира Божейко, Богдан Бережницький і Христина Колесса…

23 листопада 1919 р. у приміщенні «Української Бесіди» на вулиці Собеського (Січових Стрільців, 24) відбулися загальні збори товариства, на яких обрали нову управу. Її головою став видатний громадський діяч, пластун, професор Юліан Каменецький.

Після Першої світової війни і загарбання Галичини поляками український «Зв’язковий банк» припинив своє існування, «Бесіда» перейшла в іншу споруду на вул. Голуховського (нині вул. Чорновола, 22), де раніше були москвофільські товариства міста. У будинку «Української Бесіди» розмістились «Народна торгівля», філія «Маслосоюзу», а в допоміжних приміщеннях – «Союзна друкарня», де була надрукована перша на українських землях енциклопедія під назвою «Українська загальна енциклопедія у 3-х томах (Львів – Станиславів – Коломия, 1930-1935).

Після встановлення польської адміністрації москвофіли знову повернулися й почали судитися за приміщення. Польський суд після трирічної тяжби став на їхній бік. Тоді товариство «Українська Бесіда» перейшло у приміщення на вул. Собеського (нині вул. Січових Стрільців, 24). 1935 року до цього приміщення повернулися філія «Просвіти» та інші громадські організації й перебували тут до їх закриття в 1939-му.

2002-го на фасаді будинку (нині вул. Січових Стрільців, 24) встановили тоновану бетонну меморіальну дошку на честь «Руської Бесіди». Вона містить барельєфний портрет Т. Окуневського і напис: «Українська бесіда. Теофіл Окуневський, засновник Руської (Української) Бесіди. 1858-1937».

Отож наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. культурно-громадське та економічне життя Станиславова зосереджувалось у будинках українського театру ім. І. Тобілевича, польського театру О. Фредри (пізніше – театр ім. С. Монюшка), Народному домі (тепер вул. Чорновола, 22), «Руській Бесіді» (вул. Січових Стрільців, 24), «Соколі» (вул. Грушевського, 18), «Руській міщанській касі» (вул. Незалежності, 23). У Станиславові вже працювали кооперації «Народний базар», «Українська книгарня», «Церковна штука», «Будучність», «Самопоміч», «Народний дім залізничників» та ін. Першим кооперативом була Позичкова каса при товаристві «Руська хата» (від 1928 р. – «Українська хата»), заснована 1895-го у Станиславові Володимиром Яновичем.

Про ці та інші історичні будівлі й товариства колишнього Станиславова читайте в наступних номерах газети.

 

Василь РОМАНЮК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!