У Фредеріка Бегбедера є роман «99 франків», в якому йдеться про рекламного агента, здатного продати будь-яку ідею. Наші 129 гривень, тобто 29 франків, не про тих і не про ту здатність. У нашому випадку 129 гривень – це вартість пробного ЗНО. Ця цифра раптом викликала обурення та перевірки-ревізії, мовляв, за що такі гроші, то, напевно, якийсь такий збочений спосіб наживи на бідних дітях та їхніх батьках. До речі, минулого року пробне ЗНО коштувало 111 гривень.

Мені згадалися ще одні 111 гривень. Саме стільки держава мені заплатила за народження мого спадкоємця. То був серпень 2000 року. Універ я вже закінчила, до аспірантури ще не вступила. Безробітна, одним словом… Тоді якось усім було байдуже, як зрештою, і тепер, звідки і як нам вдається одягати, годувати наших дітей і давати їм гідну освіту. Люди відкрито декларують мільйони, пояснюючи, що це подарунки, і нікого то теж не шкребе.

Аж тут… Раптом… Така глибока схвильованість і стурбованість тим, що на мої тендітні плечі мами майбутнього абітурієнта лягає плата за участь мого спадкоємця у пробному ЗНО. 129 гривень. Аж двічі… Батьки майбутніх абітурієнтів мене зрозуміють. У контексті усіх витрат (ні, я не про подарунки вчителям і школі, у нас, богу дякувати, школа без цих всіх заморочок) – репетитори, одяг випускника тощо – ця сума… А особливо глибока стурбованість, як то бідні батьки викладуть її за пробне ЗНО, викликає іронічну усмішку.

Глобально усім начхати, скільки моя дитина витрачає вдень на їжу, скільки коштують її кросівки і джинси, скільки я витрачаю на ліки, коли вона хворіє, але аж тут раптом така небайдужість… Чи це не небайдужість, а щось інше? Кажуть, що з нас, батьків, несправедливо «здерли» такі гроші, кажуть, що не всі послуги на ті гроші нам були надані. Ну, я не знаю… На думку мого сина, усе на пробному ЗНО було просто чудово. Вони отримали усі необхідні матеріали, були про все належно проінформовані. Система жодного разу не дала якихось збоїв. Цікаво, хто ж на такі гроші зміг «нажитися» на мені і моїй дитині? Не думаю, не та сума. Особливо за те, що було пророблено. Моя дитина зареєструвалася без проблем, отримала інтернет-супровід аж до порога пункту тестування і робочого місця в аудиторії. А згадайте хоча б е-декларування дорослих дядь і тьоть з мандатами і без. Небо і земля… Якщо сервіси пробного ЗНО працювали на двісті балів за 129 гривень, то сервіси е-декларування допрацювалися до зміни термінів на цілий місяць за просто шалені гроші… Цікаво, якби так працювали організатори ЗНО по регіональних центрах, що би ми з ними зробили, батьки випускників?..

Зрештою, пробне ЗНО – це справа добровільна. Можна і не йти. Але за ці гроші дитина отримує важливий досвід (як прийти, як сісти, як працювати з робочим зошитом, скільки часу йде на виконання завдань), та й нерви її на справжньому ЗНО будуть більше збережені. Я би взагалі радила починати ходити на пробне тестування з 10-го класу.

Мені здається, що останнім часом у нас з’явилася тенденція ґанити і ненавидіти усе, що в Україні відбулося нормально. (Що це, намагання до кінця розвинути у нас як нації комплекс меншовартості?) «Благо», що мало такого відбулося. Менше ненависті та агресії… От тільки чого домагаються ці «кричуни»? Скасують ЗНО, запровадять іспити. Пробних іспитів не запровадять, повірте. Стресів у дитини побільшає. Але чи то обходить когось?

Чому я пишу про це? А просто подумалося: от плюне Український центр оцінювання якості освіти наступного разу і відмовиться від організації та проведення пробного ЗНО. Нащо їм той клопіт за 129 гривень? Це – аж чотири кави, або 29 франків. А спільнота потім волатиме про стреси, які отримують діти, бо ж не знають, не вміють, не пробували. І знову шукають не там, де варто. Але ж чорного кота найкраще шукати у темній кімнаті, і бажано, щоб його там ще й не було…