Ситуація.

Перший серйозний мороз цієї зими. Вечір, не аж так пізно – година восьма – але ж темно, холодно (дуже холодно) і безлюдно. Моя мама поверталася від нас додому. У неї в дворі є столик і дві лавочки. Як і всі столики з лавочками у дворах, цей частенько приваблює до себе різних любителів посидіти. Дуже різних – від мамочок з «сємочками» до місцевих (і не тільки) алкоголіків.

Мама звернула увагу, що з-під столика стирчать ноги. Вона туди – так і є. Під столиком приліг відпочити чоловік. На вулиці мінус 15 чи біля того. Темно. Безлюдно…

Вона давай його термосити – реакції нуль. Розгубилася. Не могла зрозуміти, живий він чи мертвий. Подзвонила в поліцію. Після не особливо змістовного спілкування зрозуміла, що нічого з того не буде. Ще раз спробувала розтрусити чоловіка – безрезультатно. Побігла до сусідки. Разом із сусідкою та її донькою вдалось таки виволокти чоловіка з-під стола. Він ще й обмочився до всього… Розтерли його, розбудили, напоїли гарячим чаєм, який принесла сусідка. Після ще одного дзвінка в поліцію подзвонили у «швидку».

Поки бригада приїхала, чоловік трохи прийшов до тями. На вигляд йому було десь трохи за сорок. Ще молодий, кажуть про таких.

Молодий лікар «швидкої» довго бідкався, що ж йому робити. Мовляв, головний їм заборонив привозити п’яних (не уточняв, який саме головний і куди заборонив). Витверезників – нема. У будинок нічного перебування у стані алкогольного сп’яніння також не беруть. От і куди його? Куди?..

Зрештою, у чоловіка вдалося допитатися його адресу. Але жодне таксі п’яного не повезе. Ні за подвійним тарифом, ні за ніяким… (Перевірено, пробувала. Навіть не обмочених п’яних, у цілком пристойному одязі таксисти везти відмовляються. Навіть якщо гроші наперед.) Порушуючи всі інструкції, лікарі завантажили «тіло» в машину і повезли додому, попередньо з’ясувавши у горе-пацієнта, що там таки хтось є і відчинить…

Мама й сама добряче змерзла, поки поралась з тим усім. Бо тривало все доволі довго. Важко сказати, скільки. «Я б не пробачила собі, якби його зранку знайшли там мертвого», – розказувала вона мені наступного дня. Отака історія…

Я ненавиджу алкоголізм. Навіть не так. Алкоголізм – явище, наслідок. Я ненавиджу алкоголь. Настільки сильно, що просто саме спілкування з п’яною людиною (не обов’язково алкоголіком чи таким, що періодично випиває, а взагалі – з людиною, яка злегка напідпитку і від якої чути запах алкоголю) викликає у мене змішані почуття – від легкого роздратування до огиди.

Алкоголь, в моєму сприйнятті, – то є чийсь брудний, жорстокий бізнес. І не важливо, чи то цьотка мутить самогонку в себе на стриху, чи хтось підпільно бадяжить «паленку» в гаражі і клеїть фальшиві акцизи, чи велика корпорація продає фірмові пляшки за великі гроші. Це – бізнес, наслідками якого є смерть. Ні, я не перебільшую. Не буду зараз вдаватися в пошуки статистики про злочини, скоєні в стані алкогольного сп’яніння. Не буду заглиблюватися в те, скільки побиттів, зґвалтувань, ДТП, розбоїв, убивств сталося під чарчиною. Не шукатиму, скільки сімей розпалося через алкоголь, скільки не народилося дітей і скільки якраз навпаки – народилося незаплановано, не в любові, не бажаних і очікуваних, а просто тому, що сп’яну… Не рахуватиму зламаних доль, скалічених життів, втраченого здоров’я… Не розписуватиму тут про так звану «культуру пиття» (це ж треба було придумати такий вислів), чуття міри, «не вмієш пити – не берись» тощо.

Не закликатиму не вживати алкоголь чи заборонити його виробництво. (Вже було, пам’ятаєте? Бо я не дуже – дитиною тоді була.) Не закликатиму заборонити рекламу, бо вона і так нібито заборонена, а результат? Навіть не закликатиму не продавати алкоголь неповнолітнім, уявіть собі. Й не дорікатиму тим, хто, попри заперечення, підливає в чарку іншому з фразочками на кшталт «Ти що, мене не поважаєш?» Не хочу повторювати фразу з соціалки «Споживай відповідально», бо на одного відповідального знайдеться сотня безвідповідальних.

Хай чарка і її вміст буде на совісті кожного особисто. Хай кожен думає про власну відповідальність – кримінальну, адміністративну чи моральну.

Але ж! Алкоголік чи хтось, хто вперше (або й не вперше) в житті хильнув зайвого, – в першу чергу, людина! Людина!!! Хай неадекватна. Хай така, на яку гидко дивитися. Хай брудна і з поганим запахом. Хай ця людина огидна і потворна. Але це людина. Невже можна дати людині просто замерзнути посеред вулиці, лише тому, що вона – п’яна?!

Справедливості заради додам, що поліція таки приїхала. Десь за години півтори після того, як ситуація була вирішена. До того часу він вже міг би й дуба врізати або серйозно обморозитись. Не відомо ж, скільки він там на той момент уже лежав…

Реформи, кажете? Ні, я не про зраду, як хтось міг би подумати… Але ж як так? Ну як? Скільки безхатьків чи алкоголіків замерзне цього року на вулицях міста Івано-Франківська? Столиці? України? Що має статися, щоб цих людей помітили? Допомогли?

Яке вирішення цієї проблеми може запропонувати місцева чи державна влада? От реально – куди подіти п’яну людину, в сечі і блювотних масах, з огидним запахом і виглядом, і ще й невідомо на що (цілком ймовірно) хвору?

Я не знаю. А ви?