З дитинства в мене була мрія самостійно заробляти. Щоби бути незалежним від батьків та мати на кишенькові витрати власні ресурси. Плюс – юнацьке самоствердження також відігравало не останню роль. Якщо дітлахи в горах свої перші гривні заробляли, здебільшого, як то кажуть, на грибах, в літній період, то в мене був інший урожай. Великий батьківський сад налічував близько ста різних плодових дерев. Груші, сливи, черешні, горіхи. Найбільше було, звісно, яблунь. Різних сортів. Відомих і незнайомих. Докладніше >>
Забути, згадати, пробачити
Здається, минув черговий пік політичних загострень щодо України в Польщі. В історичному аспекті. В кількох місцях наших сусідів звучали неоднозначні трактування стосунків між Україною та Польщею в різні історичні періоди їх, так би мовити, розвитку чи боротьби за незалежне існування. Докладніше >>
Із забуття в безсмертя
Свого часу доля закинула мене в далеку Карелію. Я двічі побував у її столиці – Петрозаводську та на острові Соловки. Там відзначали чергову річницю з часу так званого «великого терору» (1934-1941 рр.) – періоду сталінських репресій. Крім неймовірної природи Карелії, я відкрив для себе незнані досі сторінки історії та життя багатьох жертв сталінських репресій. Заходи відбувалися в різних місцях республіки. Організовували та проводили їх представники української громади “Калина” та працівники карельського “Меморіалу”. Докладніше >>
Джурівські ластівки
Про них не так часто пишуть чи показують по телевізору. Але ці хлопчаки на чолі з тренерами знають свою справу досконало. В селі Джурів Снятинського району виростає чергове покоління спортсменів високого класу. Попри сільську місцевість, спочатку діти, а потім вже юнаки кують перемоги одну за одною. Вільна боротьба тут, розповідають джурівчани, – це як дзюдо в Японії. Докладніше >>
Книги, як люди
Так вже сталося у моєму житті, що від самого його початку мене оточували книги. Це була різного роду паперова продукція, з педагогічним, методичним, музичним, літературно-художнім змістом. Але книги, які б вони не були, є книги. Тому багатьом молодим батькам і тепер кажу: змалку оточуйте своїх дітей книгами. Від вас великою мірою залежить вибір вашим чадом свого майбутнього шляху. Докладніше >>
Жити разом у ХХІ столітті
Сучасна епоха, до якої ми з вами безпосередньо причетні, породжує сучасні виклики. Маю на увазі ті глобальні інциденти, що відчутно впливають на сучасне життя пересічного мешканця планети Земля. Здавалось би, тепер, в епоху інформаційних технологій, розуміння помилок минулого і потреби налагодження діалогу, люди не повинні допускати ненависті, гніву і, боронь Боже, війни. Докладніше >>
За футболом – трампліни
Ще добрих 20 років тому тут були сотні туристів і просто роззяв, яких приваблював видовищний вид спорту – стрибки на лижах з трампліна. Одне з небагатьох містечок в Україні, де цей вид спорту розвивали і нібито продовжують розвивати сьогодні. Торкнутися теми, яку вже неодноразово обговорювали на різних рівнях та при різних владах, змусили недавні відвідини Всеукраїнської першості серед юніорів зі стрибків на лижах з трампліна та лижного двоборства. Докладніше >>
Франко і Ко
У ці дні про нього згадують, його возвеличують, співають йому хвалебні оди. В інші –аналізують, подекуди засуджують, дискутують. Беру відвагу називати Франка таки справжнім велетом не тільки української, а й світової культури. Для маленького села Криворівні, де я мав честь народитися, він сучасник. Сучасник, сучасний чи, може, краще модерновий. Докладніше >>
Потреба дружби
У всіх нас є друзі. У когось з перших років життя, дитячого садка, школи чи університету, в інших – колеги чи випадкові знайомі, які стали друзями. Окрім всіх перерахованих, я вже з десяток років дружу з бідними. Людьми, які просять на вулицях, живуть без даху над головою. Ніколи не думав, що ця дружба буде багаторічною. Адже, здавалось би, що може бути спільного в мене з ними? А виявилося, що таки може. Докладніше >>
Ще раз про «Тіні…»
Сергій Параджанов, працюючи на фільмом «Тіні забутих предків», мав симпатію. Це була Анна Чобанюк, місцева мешканка. Вона вміла добре танцювати. Колектив, до якого молода дівчина мала безпосереднє відношення, режисер запросив взяти участь в епізодах фільму. Зокрема, де Іван з Марічкою на весіллі. Власне, саме на тих зйомках режисер розгледів акторський талант у верховинки. Як наслідок, запросив її переїхати до Києва і працювати з ним на студії імені Олександра Довженка. Докладніше >>
Невидимі
Вони – як невидимі. Люди. Їх зазвичай багато. Вони заважають жити гордим мешканцям міст. Так, часто від них погано пахне. Ці постаті сумні, інколи зі сльозами на очах та простягнутою рукою. Стоять собі і просять допомоги. Хтось зізнається, для чого вона, а хтось скромно мовчить. Бездомних, чи безхатченків, на вулицях Франківська важко не помітити. Докладніше >>
Записки з Донбасу
З Івано-Франківська до Донецька виїхали декілька автобусів, битком набиті людьми. Здебільшого це була молодь та люди середнього віку. Вони вирушали до самого Донецька. З єдиною місією – не допустити фальсифікації на виборах до парламенту наприкінці минулого десятиліття. Докладніше >>
Баба Євдоха
Баба Євдоха прожила непросте життя. Сповнене і радощів, і веселощів. Встигла нажити собі і ворогів. Через них швидше пішла у землю. Їй було трохи більше 80-ти. Коли померла, я боявся глянути на неї, лежачу в домовині. Моя баба збирала молодих. Саме так цей процес називався на Гуцульщині. В Криворівні, де ми жили, вона була доволі популярною жінкою. Як і всі інші, хто мав особливі таланти, затребувані серед людей. Докладніше >>