Коли чоловік йде захищати країну, його дружина автоматично потрапляє під пильну увагу суспільства. Вона “повинна” бути сильною, стійкою, підтримувати свого коханого та ще, разом з цим, залишатися завжди зразковою мамою, господинею, волонтеркою. Хто придумав образ “правильної” дружини військовослужбовця та чи існує він насправді? І чи повинна я відповідати чиїмось очікуванням та картинкам з інтернету? Я шукала для себе відповіді на ці питання, бо часто думала, що я якась не така, що роблю все неправильно.

Ідеальний образ. Чому я порівнювала себе з іншими 

Початок великої війни змусив доволі часто відвідувати інтернет, щоб бути в курсі того, що відбувається в країні. Гортаючи соцмережі, я постійно натрапляла на сторінки дівчат-волонтерок, на яких підписалася ще з 2014-2015 років. Їхні чоловіки або вже воювали, або пішли 24 лютого 2022 року, як і мій Вова. Дивилася, як вони волонтерять постійно, ходять на роботу, виховують дітей, пакують посилки чоловікам і мені здавалося, що всі дружини мають бути саме такими.

Порівняння – природна реакція психіки. Спостерігаючи за іншими дружинами військових, я підсвідомо шукала підтвердження того, що роблю все правильно. Я дивилася на інших й намагалася  робити так, як вони робили. І в мене нічого не виходило. Крім цього стала помічати, що всі ті порівняння  не давали підтримки, а навпаки викликали почуття меншовартості. І чим більше я бачила інших, тим менше поважала себе. Я відчула, що втрачаю сили та енергію, вважаючи, що не така, як хтось. Я бачила ідеальні картинки, але зовсім не задумувалась про те, що ж може насправді бути за ними.

Адже ми звикли до образів дружин воїнів, яких здавна в багатьох культурах зображували сильними та терплячими. Крім того й досі існує сформований радянською пропагандою образ дружини героя: такої собі самовідданої жінки, яка працює в тилу, виховує дітей і ні на що не повинна скаржитися. Вона має бути сильною, жертовною і покірною, а її особисті почуття зовсім неважливі. Ніби це якась надлюдина, яка не втомлюється, не плаче і завжди все встигає.

Реальність

Але в реальному житті все абсолютно не так. І за красивою картинкою може ховатися болюча дійсність. Бо ми не роботи. Бо кожна дружина переживає війну по-своєму. І доволі часто за ілюзією ідеального образу можна роздивитися звичайну людину, яка поринула в роботу чи волонтерство, бо знайшла розраду саме там. Бо для когось, щоб зберегти внутрішню (та й не лише) стабільність, важливо підтримати інших, комусь допомагає робота біля землі чи в саду, а хтось присвятив себе дітям або самій собі. І це все – нормально.

Робота із собою – непросте й завжди найважче завдання. Я кинула собі виклик і намагалася переналаштувати свої переконання на такі, що принесуть користь для мене самої. 

Розуміючи, що кожна родина унікальна по-своєму, я почала шукати сильні сторони у своїй сім’ї та в собі особисто. 

Хтось може працювати без вихідних, але я в такому темпі швидко вигораю й тоді в рази важче почати щось робити знову. А якщо зроблю собі 2-3 вихідних від основної роботи й зможу почитати книгу чи подивитися фільм, прогулятися з дітьми, то тоді стаю більш продуктивною й встигаю більше. І я собі це дозволила. Ще мене страшенно втомлює кухня. Я не люблю готувати й мої діти про це знають. І погодилася, коли вони проявили бажання, що інколи будуть самі куховарити. Навіть якщо мені тоді треба перемити гору посуду чи відмити від соусів-кремів всю кухню. І ми всі в цій ситуації виграємо: їм цікаво, а я, поки вони експериментують, можу робити те, що подобається мені.

Не поради, а власний досвід

Щоб не втратити себе у гонитві за примарним образом ідеальної дружини військового я для себе встановила деякі життєві правила, якими користуюся й нині. Перше й головне: фільтрувати інформаційний простір. Я обмежила час перебування в соцмережах і використовую його практично для роботи.

Ще одне важливе правило для себе – це не знецінювати своїх зусиль. У своїй ситуації я роблю те, що в моїх силах. І зовсім не важливо чи це робота по господарству, чи волонтерство, чи час з дітьми.

Намагаюся спілкуватися з іншими дружинами військових, які не роблять зі свого життя довершеність, а діляться реальністю, живуть справжнє своє життя з усіма “неідеальними” моментами. 

Завжди пам’ятаю, що мій чоловік обрав мене, а не ідеал. Він цінує мене такою, яка я є насправді. Такою, яка може не встигати, щось не вміти, чогось боятися. Можу втомитися, злитися, радіти чи сумувати. Я дозволяю собі відчувати різні емоції. І це зовсім не робить мене поганою дружиною. Це дозволяє мені залишатися живою, справжньою, без пафосних картинок, а з реальними проблемами та радощами. 

Ідеальних, “правильних” дружин не існує. І немає правильного чи неправильного способу бути дружиною військового. Всі ми різні й унікальні. В кожної з нас свій власний шлях, який має сенс саме для кожної з нас. Не обов’язково пнутися зі шкіри, щоб встигнути за кимось, не потрібно всім бути волонтерами чи встигати все й скрізь. Важливо бути собою. Бо відчуваючи себе на своєму місці, а не ставши такою, як хтось, можна бути сильною й витримати всі випробування сьогодення.

 

 

• Блог дружини військового – авторська колонка Юлії Палій, яку вона публікує на сторінці онлайн-медіа “Галицький кореспондент”. Редакція вважає, що дружинам воїнів є чим поділитися. Ми не вносимо зміни у текст.