Народився військовий 24 лютого 1976 року в селі Кривня. Закінчив Липівську школу, відтак здобув фахову освіту у Перемишлянському професійно-технічному училищі. Після служби в армії працював у кількох підприємствах. Був прекрасним майстром з ремонтних робіт.
З дружиною Галиною створили міцну сім’ю, яка усі ці роки проживала в с. Кліщівна. Разом піклувалися про доньку Ірину, раділи її успіхам, мріяли повести під вінець, дочекатися онуків.
Свої корективи у мирні мрії Захисника внесла війна. 11 березня 2022 року головного сержанта Андрія Відоцького призвали на військову службу, де виконував обов'язки стрільця-санітара гірсько-штурмової роти.
Вірний присязі, головний сержант Андрій Відоцький з честю і до останнього подиху виконував військовий обов’язок. Його життя трагічно обірвалося під час танкового обстрілу поблизу населеного пункту Яковлівка Донецької області 29 жовтня 2022 року.
Без найріднішої людини залишились старенька мати, дружина, дочка Ірина, два брати.
"Родичі, друзі та односельчани запам’ятають Захисника як світлу, життєрадісну, добру людину, відмінного спеціаліста.
У скорботі низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю загиблого. Висловлюємо співчуття рідним та близьким Захисника України", - пишуть у дописі.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п