Навесні 2006 року Івано-Франківськ отримав перший досвід проведення місцевих виборів на партійній основі.

Згадати все потрібно для того, щоб кожен кандидат, який хоче прийти до влади в Україні, дорожив своїм іменем, а ми, виборці, пам’ятали, «хто з якого болота вийшов», куди йде, чиї інтереси відстоює і що робить, незалежно від того, як солодко співає чи як щедро меценатствує. «Галицький кореспондент» продовжує згадувати останніх 13 років та політиків, які вийшли на арену в цей час. Читайте, порівнюйте, аналізуйте. І головне – обов’язково прийдіть на вибори!

Станом на грудень 2005 р. Івано-Франківським міським управлінням юстиції було зареєстровано 86 міських осередків політичних партій. У липні 2015 р. таких партосередків уже було зареєстровано 108. Ми не просто згадуємо ці цифри. У 2006 р. жителі Івано-Франківська оновлювали склад міської ради та обирали голову міста. Причому громада обирала депутатів, голосуючи не за конкретного кандидата, а за партійний бренд.

На початку січня 2006 р. міський голова Івано-Франківська Зіновій Шкутяк підписав рішення міської ради про утворення міської виборчої комісії. Очолив комісію з 15-ти членів заступник голови правління ВАТ «Індуктор» Федір Віконський (Партія промисловців і підприємців України). Його заступником став завідувач відділу УДКТІагротранс Богдан Хромей (Народний рух України), а секретарем комісії обрали директора рекламного агентства Василя Сокальського (Народний союз «Наша Україна»).

В Івано-Франківську було утворено 107 виборчих дільниць, на яких 26 березня мали проголосувати 172 тисячі 658 виборців.

Приблизно тоді ж депутати Івано-Франківської обласної та міської рад «засудили» рішення Верховної Ради про відставку уряду. Обранці заявили про підтримку президента Віктора Ющенка та прем’єр-міністра Юрія  Єханурова. На Вічевому майдані у центрі міста відбулося велелюдне віче під гаслом «Ні реваншу! Україна в нас одна!» З Києва приїхали народні депутати, на сцену вийшли Зіновій Шкутяк, Роман Ткач, Степан Пушик, Ольга Бабій… Ставало зрозуміло, що місцеві вибори все ближче…

Пряники для виборців

Першим про свій намір боротися за мерське крісло у Франківську оголосив  колишній заступник міського голови з гуманітарних питань Олександр Сич. «Я не буду застосовувати технологій, хоча думаю, що чудово знаю технології,  працюючи купу разів у виборах», – заявив він.

Дійсно, досвід у Сича вже був. У 1997 р. він керував виборчою кампанією голови КУН Слави Стецько до Верховної Ради, тоді вона перемогла з результатом 86,5% голосів. Також Сич керував кампанією блоку «Національний фронт» (КУН, УРП, УКРП), який 1998 р. набрав в області майже 25%, а у 2002 р. очолював обласний штаб Блоку Віктора Ющенка, за який проголосували 75% виборців Прикарпаття. На виборах-2004 Сич був першим заступником керівника обласного штабу Віктора Ющенка, а під час Помаранчевої революції вів мітинги з балкона «білого дому». Після того, як КУН і УРП «Собор» підписали угоду про створення блоку «Національний вибір», він висунув Олександра Сича кандидатом на міського голову.

Від виборчого блоку «Народний союз «Наша Україна», до якого на обласному рівні входили чотири місцеві організації, на вибори пішов тодішній заступник міського голови з економічних питань Олег Синютка. Але першим кандидатом на посаду міського голови Івано-Франківська міська виборча комісія зареєструвала підприємця Віктора Анушкевичуса (УНП).

Серед перших кандидатів до міської ради обласного центру ТВК зареєструвала 11 осіб від міської організації партії «Християнсько-демократичний союз», а посвідчення кандидата в депутати №1 отримав її голова і директор ДП «Галичина-Автосервіс» Роман Харук.

Стати міськими обранцями також виявили бажання гендиректор Івано-Франківського спиртоб’єднання Руслан Гайда (СПУ), директор ТзОВ «Надія» Мирослав Бойко, директор холдингової компанії Ярослав Бачкур, директор школи Василь Бойчук (БЮТ); Ігор Пасічняк та Зіновій Фітель балотувалися від виборчого блоку «Наша Україна». Своїх кандидатів висунули Комуністична партія, Партія регіонів, «Громадянська пора», Партія національно-економічного розвитку України, опозиційний блок «НЕ ТАК», блок «Національний вибір» та інші міськорганізації політичних партій і блоків. Серед них був навіть блок «За Віктора Анушкевичуса».

Кількість охочих стати мером Франківська зростала. До Анушкевичуса, Сича і Синютки приєдналися самовисуванці Михайло Жураківський, Надія Бельмега, Богдан Чорнописький, Остап Дармограй, Василь Гуменюк, Романія Постолянюк, Михайло Бойчук, Василь Волощук, Ярослав Шевчук та представники політичних сил Володимир Стасюк (БЮТ), Олександр Перестюк (НДПУ), Володимир Великочій («НЕ ТАК»), Віктор Рахміль (Народний блок Литвина), Григорій Байдащук («Влада народу»).

Цікавими були й передвиборчі програми кандидатів на посаду міського голови. Так, Олег Синютка, якого підтримував Клуб керівників промислових підприємств міста на чолі з Остапом Дзесою, у разі обрання мером міста обіцяв забезпечити «рівність усіх перед законом», створювати щорічно «не менше 10 000 робочих місць, побудувати у місті Молодіжний центр  і розробити систему об’їзних доріг для Франківська.

Покращити транспортне обслуговування мешканців міста обіцяв і Віктор Анушкевичус. Він хотів «розробити ефективну стратегію використання аеропорту міста», розширити та вдосконалити тролейбусний рух, збудувати багатоповерхові стоянки і припинити ущільнення наявної забудови. В одному з пунктів своєї передвиборчої програми Анушкевичус обіцяв  «зупинити процес корупційної роздачі земельних ділянок».

Дивували й інші кандидати. Романія Постолянюк не виключала перенесення мерії до міської Ратуші, а «неординарний» Василь Гуменюк за девіз взяв собі рядки «…Позовите туда, где не годен любой». «Ніяких привілеїв партіям, підлабузникам, свату чи брату, куму чи теті, на 15% скоротимо управлінський апарат», – запевняв Гуменюк.

Об’ємну політичну рекламу у міську газету подавав блок «Відродження Прикарпаття», виборчий список якого очолив голова ОДА Михайло Вишиванюк. Колишній керівник міської організації Української народної партії Ярослава Ульванська після виключення з лав УНП теж вирішила балотуватися до Івано-Франківської облради за списком цього блоку. До списку очільників блоку також увійшли Михайло Негрич, Ярослав Шинкарук та Роман Іваницький.

Частими були випадки розклеювання агітації на деревах, парканах і фасадах будинків – там, де це було не дозволено. Виконувач обов’язків заступника міського голови з гуманітарних питань Василь Волощук такі факти називав «дикою безкультурщиною» і закликав комунальників усіма силами з нею боротися. До слова, Волощук також був кандидатом у мери.

Тодішній мер Івано-Франківська Зіновій Шкутяк навіть пішов у відпустку, аби «присвятити її партії і виборам» і щоб його не звинуватили у використанні адмінресурсу. Обов’язки міського голови у той час виконував Богдан Ониськів.

Жонглювання цифрами

На початку березня 2006 р. про електоральні настрої мешканців Прикарпаття розповідав київський дослідний центр «Тач Пол». Згідно з результатами їхнього соціологічного опитування, серед кандидатів на посаду міського голови Івано-Франківська лідирували Олег Синютка (25%), Олександр Сич (20%) і Віктор Анушкевичус (15,5%).

Проте Івано-Франківський обласний центр соціальних досліджень надав інші дані: за Романію Постолянюк готові були голосувати 20,9% опитаних, 20,1% респондентів надавали перевагу Віктору Анушкевичусу і 16,5% проголосували б за Олександра Сича. Згідно з даними цього центру, Олег Синютка на виборах отримав би лише 12,6% голосів.

Спірний мандат

Проте якими б не були результати соціологічних опитувань, 26 березня 2006 р. міським головою Івано-Франківська був обраний Віктор Анушкевичус. Новообраний мер одразу ж запевнив, що в міськраді буде сформована «конструктивна більшість». «Такий почин було закладено ще напередодні виборів. Фракція Блоку Юлії Тимошенко в міській раді буде підтримувати політику міського голови», – заявляв він.

А міська ТВК у цей час перераховувала голоси виборців, віддані за кандидатів у депутати міської ради, оскільки «Наша Україна» та БЮТ оскаржували її рішення. Ці політичні сили були впевнені, що вони недоотримали в міській раді по одному депутатському мандату, що дісталися «Національному вибору».

Наприкінці квітня В.Анушкевичус у сесійній залі міської ради виголосив текст присяги, тримаючи руку на Євангелії. Після нього на вірність територіальній громаді присягнули депутати. Опісля було благословення від духовенства й офіційні привітання. Новообраний міський голова подякував «виборцям, дружині і виборчому штабу» та переконував присутніх, що обов’язково зробить те, що «говорив на виборах». Обмінявшись словами вдячності із Зіновієм Шкутяком, який керував містом останніх вісім років, обранці громади на чолі з міським головою приступили до роботи.

Обрати того, хто сидітиме праворуч від градоначальника, виявилося  завданням не найлегшим. На посаду секретаря міськради просували різних кандидатів, але офіційно політичні сили не оголошували прізвищ. Тоді справу взяв у свої руки В.Анушкевичус: на посаду секретаря міськради він запропонував кандидатуру члена БЮТ, директора 15-ї школи Василя Бойчука. Разом вони працювали у депутатській групі під час попередньої каденції міськради. Шляхом таємного голосування В.Бойчук був обраний секретарем ради, хоча більша частина фракції «Наша Україна» відмовилася  від участі в голосуванні.

У 2006 р. Івано-Франківськ отримав і нового керманича, і оновлений депутатський корпус, які приступили до виконання своїх обов’язків та передвиборчих обіцянок. А якою мірою їм це вдавалося і наскільки мешканці міста були задоволені їхньою діяльністю – то вже питання наступних виборів.

Микола ГУРАК