За професією він інженер-механік нафтового обладнання, закінчив інститут нафти і газу.

Війна зробила із цивільного франківця Павла Короткого військового.

Його історію розповідають на сторінці обласної клінічної лікарні, пише “Галицький кореспондент“.

До війни працював у промисловому будівництві, пасажирських перевезеннях, був постачальником будматеріалів. Не мав до війська жодного відношення. Попри те, що був обмежено придатний до служби в армії, пішов добровольцем захищати Україну.

Героя з себе не робить, а каже, що “тоді багато хто приймав таке рішення”.

У зону бойових дій Павло потрапив наприкінці квітня 2022 року. Служив у роті контрдиверсійної боротьби.

“Ми виконували функції розвідки: тихенько зайшли, зробили, що треба, і тихенько вийшли”, – розповідає він.

Поранення отримав під Гуляйполем 30 грудня.

“Це була контратака. Там трошки нас відсунули, і ми мали відбити наші позиції назад, але потрапили під мінометний обстріл, – продовжує чоловік. – Я зразу побачив, що втрачена права рука. Коли побачив, що висить кисть лівої, і що кістка розроблена, почав кричати про допомогу. На ліву руку турнікет поставив командир, на праву – медик”.

Після того, як Павла поранило, обстріл тривав ще хвилин 40, а потім його евакуювали.

“До евакуації я йшов своїми ногами, мене лише притримували з двох боків. У ногах були осколки. А бронік все витримав”, – додає він.

Пораненого відвезли в Гуляйполе, далі – в Покровське, а відтак – у Запоріжжя, де зробили операцію.

Постійне фантомне відчуття кисті

“Руку праву – там вже не було, що збирати – просто дорізали. А ліву зібрали, в принципі”, – резюмує поранений.

Праву руку йому ампутували вище ліктя. Фантомні болі, каже, присутні від першого дня.

“Це постійне фантомне відчуття кисті. Це пояснити дуже важко. Я постійно чую зажату руку. По 10-бальній шкалі біль скаче від 3 до 8 протягом дня”, – роз’яснює він.

Чоловік твердить, що обезболюючі не приймає, бо “маленькі дози не діють, а великі – небезпечні”.

“Мені зразу в лікарні сказали, якщо збільшувати дозу, то за місяць буду наркоманом”, – зауважує чоловік.

Великих планів на прийдешнє Павло наразі не складає. Хоче завершити лікування, яке тягнеться одинадцятий місяць. А потім думає працевлаштуватися. Але це залежить від того, як ліва рука буде працювати.

“Правої нема, а то все протезування, це все таке, умовне. У мене є механічний протез, але це не те, що рідна рука, навіть пошкоджена”, – додає він.

А найголовніше – “поки є діти маленькі, треба ними займатися, вчити їх”. Чоловік вважає, що приклад трирічному синочку і десятирічній донечці вже подав. Суть його в тому, що не треба боятися захищати свою Батьківщину.

Додамо, що Павло Короткий – один з героїв фотовиставки “Сталеві духом”. Військовий долучився до проєкту, щоби розповісти про досвід війни і допомогти з пошуком ресурсів на лікування фантомного болю, який тривожить багатьох його побратимів. 

До теми: У Калуші провели благодійний футбольний турнір на підтримку ЗСУ