У притулках для тварин на Прикарпатті живуть сотні собак. Історія кожного утриманця – особлива. Над кимось вдома знущались, тримали на прив’язі й не годували, когось вважали своєю живою іграшкою, іншого просто викинули на вулицю, а дехто там вже й народився. Усіх цих безпритульних тварин під одним дахом зібрала благодійна організація «Дім Сірка». Наразі у калуському притулку перебуває близько 300 тварин, у микитинецькому – ще 320. Докладніше >>
Якщо пара вирішує офіційно стати чоловіком і дружиною – мусить чекати щонайменше місяць. Таку умову ставить РАЦС. Винятки можливі лише тоді, коли сім’я чекає поповнення, хтось із наречених їде воювати чи має загрозу для життя. Віднедавна з’явилася ще одна можливість терміново оформити одруження – проект «Шлюб за добу». Як одружитися в Івано-Франківську за 24 години і чи не руйнуються швидше такі поспішні шлюби, дізнавався «Галицький кореспондент». Докладніше >>
Громадські активісти на Тлумаччині провели легкоатлетичний пробіг залишками занедбаного залізничного шляху, прокладеного ще австрійцями. Таким чином вони закликають владу знайти можливість реанімувати стару залізницю для потреб туристів та паломників. Докладніше >>
Гуцульські ватаги з трьох областей об’єдналися, щоб спільно працювати у сфері половинного господарства. Перше урочисте засідання громадської організації «Асоціація ватагів та виробників сільськогосподарської продукції на полонинах Карпат» відбулося у Центрі етнокультурного туризму в селі Микуличин на Яремчанщині. Головував на зборах, на які з’їхалися гості з гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, місцевий історик та етнограф Юрій Боберський. Докладніше >>
Святкування Дня міста запам’яталось значним розмахом, традиційними фестивалями та новими ідеями. Офіційні події, фестивалі “Карпатський простір” та “Свято Ковалів”, рекордний велопробіг – поглянути було на що. Докладніше >>
Активні жителі Івано-Франківська розповідають, чому одного разу вони вирішили переїхати саме до цього міста. Добра енергетика, але забагато показухи. Красива архітектура, але дратують затори на Пасічній. Ресторани зі смачною їжею, але занадто часто святкують. В автобусах хрестяться, а на вокзалі багато ромів. І взагалі – якщо франківець каже «так», це далеко не завжди означає саме «так». Докладніше >>
Вуглик, Бадді, Комбат, Сєпар, Чупакабра, Рапіра, Муха…. Якби тварини могли говорити… На фронті вони відчувають небезпеку найпершими і цим не раз рятували вояків. Але не тільки цим – скільки чотирилапих підірвалися на розтяжках, взявши смертельний удар на себе! Також тварини на передовій дають бійцям ще дещо дуже важливе – затишок і любов, які нагадують про дім. Докладніше >>
У мережі гуляє інтерактивна мапа колиб, кошар і туристичних притулків в українських Карпатах, де турист може заночувати або перечекати негоду. Але декотрі досвідчені мандрівники б’ють на сполох. Вони переконують: у карті купа помилок і недопрацювань, її треба негайно або видалити, або повністю переробити, інакше не один турист може втрапити у біду. Докладніше >>
Як поєднати приємне з корисним? Розслабитися після напруженого робочого дня, здобути нові знання та отримати порцію азарту? І все це – без зайвих зусиль? На ці питання є лише одна відповідь: ігри розуму, або ж ігри інтелекту. В Івано-Франківську цей вид дозвілля, чи то пак вид спорту, за останній рік набув шаленої популярності. Найбільший попит мають пабні вікторини, або ж пабквізи. Та не забувають франківці і про старе добре «Що? Де? Коли?». «Галицький кореспондент» розповідає про різноманіття інтелектуального спорту в Івано-Франківську. Докладніше >>
Морські походи сучасних козаків розпочалися ще в буремних дев’яностих, коли у Львові було збудовано за оригінальними кресленнями 17-го століття першу козацьку чайку “Пресвята Покрова”. Відтоді відновлене історичне українське військове судно, яке, як і в давнину, споряджене гарматами та укомплектоване відчайдушними мандрівниками, пройшло безліч морських миль від Грузії до Британії, салютуючи залпами біля гостинних берегів. Докладніше >>
Жінки, які мріють одружитися з греком, мають знати собі ціну. В цьому переконує 36-річна франківчанка Олександра Цюпек, яка вже давно живе в Салоніках. Тепер вона розуміє, чому в цій країні така популярна професія бухгалтера, майже ніде не користуються газом, а весілля і хрестини відзначають в один день. Загалом жінка призвичаїлася до місцевого менталітету – греки відпочивають багато і люблять святкувати, навіть про скрутні часи вони говорять легко і неспішно, попиваючи каву десь на сонячній терасі. Докладніше >>
Представники племені хімба дуже не люблять, коли туристи хочуть фотографуватися з ними, наче з мавпами. Так, вони особливі, але ж дикунами себе не вважають – лише дотримуються традицій своїх предків: дівчатка стають жінками, коли їм вибивають чотири зуби й потім припалюють розпеченим залізом, хлопчик вважається дорослим, коли вполює свого першого звіра, чоловіки обмінюють корови на дружин, їдять м’ясо, сушене на деревах, до школи віддають лише нездібних пастухів, а ще вони майже не хворіють, хіба іноді на малярію. Докладніше >>
Надія Андращук – корінна гуцулка з туристичного осередку на Прикарпатті – села Микуличин. Дівчині – 25 років, вона побувала у понад 10-ти країнах світу, володіє п’ятьма мовами й зупинятися на цьому не планує. Останніх сім років Надія фактично прожила за кордоном, більшу частину часу – у Польщі. Ця історія про захопливі мандрівки, які демонструють, як сміливість та бажання рухатися вперед допомагають пізнавати світ та самого себе. Докладніше >>
32-річна франківчанка Ольга Улріч (Возняк) переконана: якби поєднати Україну і США, вийшла б ідеальна держава. Українці – гостинні і душевні, а американці дотримуються правил і вміють бути щасливими. Особливо жінки. Ольга живе на іншому континенті вже кілька років, але встигла чітко засвоїти важливу річ: не можна судити людей за їхнім зовнішнім виглядом, особливо у США. І ще навчилася не узагальнювати Докладніше >>
За селом Суходіл Рожнятівського району місцеві збудували дерев’яну капличку. Місце, яке для неї обрали, можна назвати «секретним», адже 75 років тому тут діяла повстанська школа УНС «Трембіта», про яку на той час знали лише одиниці. Повстанці залишили на згадку про себе лише одне слово, викарбуване на камені. Нині це місце знайти також непросто, але, потрапивши сюди, кажуть місцеві, можна з полонини півсвіту побачити. «Галицький кореспондент» вирушив на пошуки. Докладніше >>
Чим жінка вередливіша, тим частіше її носять на руках – перевірено на півторарічному сімейному досвіді франківчанки Ірини Ремик та її португальського обранця Нелсона. Дівчина їхала в Португалію просто відпочити на узбережжі, але так сталося, що в Україну більше не повернулася. За шість років вона вже звикла до улюбленого океану, привітних людей, культу дітей і футболу, смачної португальської кухні та чепурних бабусь із макіяжем і масивними кольоровими бусами, які щоранку читають газети в кав’ярнях. Докладніше >>
Жінка з Верховинщини лікує людей зміїною настоянкою Пані Василина розгортає товстий зошит, який завела лише кілька місяців тому, а вже більше половини списано. Тут адреси, куди вона відправляла посилки з цілющими ліками. Раз на кілька днів жінка їде на «Нову пошту», щоб переслати замовлення. Щодня вона отримує десятки дзвінків. У кожного своя біда: рак, гепатит, епілепсія, низький імунітет… До див горянка вже звикла, каже, що її ліки й справді цілющі. Розповідає, що й самі ж медики дають її адресу своїм хворим, яким нічого не допомагає. Якось приїхав 70-річний лікар з Полтави. Робив дружині операцію, вона мала пухлину. Медицина не дала Докладніше >>
З Івано-Франківська до Канади, а звідти у Панаму. Амбітна галичанка Наталя Табанець звикла досягати всього, чого захоче: і в кар’єрі, і в коханні. У них із Ральфом геть не типова канадська сім’я, але про тамтешні стереотипи і стиль життя прикарпатка може розповідати годинами. З Наталею Табанець журналістці «ГК» ніяк не вдавалося поспілкуватися десь зо три місяці – у неї то електрики немає, то гроза насувається… Докладніше >>
У ньому вживаються чоловік, який має онуків і цікавиться історією Станіслава, та жінка, яка обожнює панчохи і мереживну білизну. Ще зі школи він відчуває себе жінкою. Про своє подвійне життя франківський трансвестит розповів «Галицькому кореспонденту». Краєзнавець польської громади Івано-Франківська Богдан Озарко з вигляду нічим не відрізняється від середньостатистичного 66-річного чоловіка. Докладніше >>
У Галичі вперше провели фестиваль історичної реконструкції. Дійство тривало два дні, протягом яких організатори намагалися вразити гостей чимось новеньким. Побували там і журналісти «Галицького кореспондента». Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює