Так не буває, щоб дівчина зі Східної Азії просто посеред світу передумала повертатися додому. Чи буває? В Івано-Франківську гостює мандрівниця з Південної Кореї.

Хіджонг Квон – з Південної Кореї, їй – 24. Майже рік тому дівчина вперше вийшла з батьківської квартири в передмісті Сеула з валізою на коліщатах, плануючи повернутися за два місяці з «оновленою головою» і знову пірнути в шалений неспинний ритм реалій Східної Азії, важко цілодобово працювати, не думаючи про сім’ю, дітей чи навіть не маючи часу на стосунки. Через три місяці Хіхі (так спрощено назвали її в Туреччині) залишила валізу в Стамбулі, а далі почала автостопити і зупинятися у каучсерферів.

«Ми надибалися в Азербайджані на кордоні з Грузією місяців зо два тому, тепер вона подорожує Україною, – каже франківська мандрівниця Надія Черниш, у якої зупинилася Хіхі. – А далі – хтозна де ще наші дороги  перетнуться: може, колись питимемо ром у карибському барі десь на Ямайці, а може, знайдемося на параді племен у Папуа або на футбольному матчі в Італії… Поживемо – побачимо».

Гарувати і ще раз гарувати!

Перетнувши межі Кореї, Хіхі дуже швидко зрозуміла, що життя на її батьківщині, виявляється, досить важке, адже багато де люди живуть більш розслаблено і при цьому зовсім не бідують.

У Кореї все життя проходить під суспільним тиском – постійно гарувати! Конкуренція серед фахівців – захмарна, їхній єдиний ресурс – це люди, і вся країна живе, як гігантський годинниковий механізм, де кожне коліщатко повинне обертатися без зупину, інакше просто випаде і не знайде собі більше місця. Кожен намагається якомога частіше брати додаткові зміни на роботі. Адже чим більше робочого досвіду, тим презентабельнішу соціальну позицію ти займаєш. «Якщо бос після роботи запрошує колектив кудись на пиво, – розповідає Хіхі, – ніхто не має права відмовитися – бояться звільнення». Не працюєш на роботі – не маєш що їсти і де мешкати, а житло там – дорожезне.

У такому ритмі на особисте життя, звісно, бракує часу. Саме тому корейці не можуть собі дозволити часто народжувати дітей. Сім’ї створюють пізно, після 30 років, і нація не оновлюється, як належно. Крім того, через високий рівень розвитку технологій і медицини кількість людей похилого віку значно вища, ніж молодих жителів. Виходить, що одна молода людина працює на соціальне забезпечення шести-семи пенсіонерів. В Японії такий самий процес почав відбуватися ще 10 років тому. До речі, чимало корейців їдуть працювати саме до Японії, бо там суттєво бракує працівників.

Так ось, про корейські сім’ї. Зараз там активно розвивається емансипація, через що місцеві чоловіки просто навісніють. Як протест вони вигадали собі таку дивакувату забавку, яка перетворилася на справжню тенденцію по всій країні. У громадських вбиральнях чоловіки-збоченці встановлюють мікрокамери і споглядають за всіма інтимними процедурами панянок.

І це при тому, що в Південній Кореї надають великого значення охороні приватності особистого життя. У всіх мобільних телефонах, які там продають, неможливо вимкнути звук під час фотографування чи зйомки.

А ще в Південній Кореї побільшало ексгібіціоністів. Віднедавна почастішало таке явище, коли до території старшої жіночої школи підходить чоловік у плащі чи пальто, розкриває його, а там – ні клаптика одягу. Голяка стоїть перед підлітками. Дівчата починають верещати, а збоченець утікає.

Освіта у Південній Кореї – надзвичайно важлива, без «правильного» диплома ти не матимеш ні роботи, ні житла, ні соціального статусу, просто опинишся в соціальному смітнику. «До дідька ті папірці! – каже Хіхі. – Справжня освіта – це мандри».

Взагалі у Південній Кореї кожна молода людина вважає обов’язком ще під час навчання або одразу після випуску один раз кудись поїхати у мандри, майже всі мріють побачити Європу, але потім неодмінно повернутися додому і пірнути у звичний темп життя – гарувати і ще раз гарувати.

Попри це, тепер, побачивши майже всю Європу, Хіджонг розуміє, що Південна Корея – найбільш розвинена країна, якщо говорити про технічний прогрес. Так, нещодавно у країні запустили першу в світі національну мережу 5G. Всі квартири в Південній Кореї підключені до системи, коли за допомогою свого мобільного телефона можна вимкнути в оселі світло, бойлер, підігрів і т.д. «Я була шокована, коли десь у Європі в метро зникла інтернет-мережа, – усміхається дівчина. – У Кореї ти маєш можливість користуватися інтернетом у будь-якому куточку країни. За високим рівнем технологій мою країну трохи наздоганяє лише Естонія».

У Європі можна розслабитися

Багато помандрувавши, Хіхі тепер не впевнена, що хоче вернутися додому.

«Тут, у Європі, можна розслабитися», – усміхається кореянка.  Хіджонг почала з Росії, далі – в Угорщину, Австрію, Чехію, Естонію, Німеччину, Італію, і це була традиційна туристична поїздка, під час якої дівчина розглядала популярні місцеві атракції і ночувала в готелях і хостелах. А потім щось змінилося у її свідомості, адже подорожі таки добряче трансформують людину. Хіхі зрозуміла, що, мандруючи класичним способом, ніколи не зможе цілковито пізнати місцевий менталітет і реалії різних країн. Та й гроші вже закінчувалися. Так почалася її історія з автостопом і каучсерфінгом (міжнародна система гостинності, коли учасники безкоштовно приймають у себе вдома мандрівників або ж самі зупиняються таким чином), завдяки яким вона продовжила мандри у Вірменії, Грузії, Азербайджані, Туреччині, Польщі, Україні.

«Найперше мене вразило, що в Східній Європі так багато конфліктів і воєн. Я не знала про це, – ділиться Хіджонг. – Такі новини потрапляють у Південну Корею лише, якщо відбулося справді щось дуже резонансне для всього світу». Хоча Хіхі користувалася картою, розробленою на батьківщині, яка рекомендована для мандрівників. На цій карті усі місця, куди краще не потикатися, позначені червоним кольором. До речі, східна частина України там теж майорить червоним.

Але страшно дівчині все одно не було, особливо, коли вона згадала, що багато років живе поруч із Північною Корею, з котрою стосунки постійно дуже напружені. Час від часу деяким людям щастить утекти з Північної Кореї, як правило, це можуть собі дозволити лише дуже забезпечені. Всі решта навіть не уявляють, що таке можливо. А взагалі ситуація там зараз дійсно складна, хоча це і закрито в інформаційному вакуумі. Все ж ходять чутки, мовляв, голод у Північній Кореї досягнув такого рівня, що є випадки канібалізму. «Мабуть, це таки правда, – каже Хіджонг. – Одного разу я знайшла інформацію, що на сьогодні середній зріст жителів з Південної Кореї на 10 сантиметрів вищий, ніж вихідців із Північної. Але ж генетично ми – один і той самий народ. Вочевидь, вони дійсно недоїдають».

У Європі Хіхі дізналася багато дивних і нових для себе речей. Наприклад, те, що святкування Великодня є аж настільки важливим. У її рідній країні більша частина жителів – атеїсти, решта – буддисти і християни. Хіджонг з атеїстичної сім’ї, хоча бабуся – буддистка.

Також європейці вільно знімають одяг, наприклад, просто в парку – коли дуже спекотно. У Південній Кореї це роблять лише на пляжі. «Пам’ятаю, як я була в Естонії і ми пішли в парк з моїми новими друзями, у яких я зупинилася, – усміхається Хіхі. – Надворі була сильна спека, всі роздягнулися до нижньої білизни. Для мене це було неприйнятно. Я тоді сказала: «Але як я можу зняти футболку, якщо під нею лише бюстгальтер?» На що мої естонські знайомі розсміялися: «Розслабся! Всім байдуже». І я скинула футболку. Й справді до цього нікому не було діла».

А ще європейці залюбки великими компаніями співають у караоке. А ось корейці звикли це робити наодинці і в окремій кімнаті. Людина туди заходить і відривається на повну – викрикує пісні, махає волоссям… «Коли ти постійно в натовпі, мешкаєш з батьками і живеш у мегаполісах, то потребуєш часу для себе», – усміхається Хіджонг.

«І це ти називаєш «людно»?

Приїзд Хіхі до Франківська якраз припав на час виборів. Дівчина була дуже здивована: «У вас вибори проводять у неділю? У нас би ніхто не прийшов. Не схотіли би витрачати на це свій вихідний день».

Франківськ подобається кореянці – невеличкий, є парк, мало людей… Коли Надія Черниш привела Хіджонг показати найлюднішу місцину – Стометрівку, іноземка розреготалася: «І це ти називаєш «людно»? Ти просто не бувала в Південній Кореї. Там кожен сантиметр зайнятий. У міському парку зеленої трави навіть не видно – все затуляють тисячі людей».

Наталя МОСТОВА