Нарешті завершився процес реєстрації кандидатів та партій для участі у місцевих виборах 2015 року. 16 політичних об’єднань прагнуть увійти до складу міської ради нашого міста. Спробуємо проаналізувати, ким є ці люди і чи відображають вони соціальну палітру міста.

 

Гендерна квота

Отже, у списках 16-ти партій є 568 кандидатів, і всі вони є громадянами України, лише одна кандидатка від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» в колонці «громадянство» сміливо написала «українець». Так, саме «українець», а не «українка». Ось тепер сиди і думай за гендерну квоту і чи виконується вона «Батьківщиною».

До речі, згідно з гендерною квотою, не менше 30% кандидатів мають бути іншої (не обов’язково жіночої, але й чоловічої, якщо більшість у списку складає жіноцтво) статі. Так от, якщо партія висуває 43 кандидати до міськради, то не менше 13 з них мають бути іншої статі. В усіх списках меншість становлять жінки, тому надалі ми будемо говорити про відсоток жінок у списках.

У «Батьківщині» якраз 13 жінок з 43-х кандидатів. Жартую, звичайно, але то «українець», а не «українка» може вплинути на додержання квоти. Слід сказати, що не всі партії дотримались гендерної квоти у 30%, а це може грозити їм неприємними наслідками у вигляді судів чи інших адміністративних дій з боку як конкурентів, так і ЦВК.

Скажімо, «Блок Петра Порошенка «Солідарність» не додержав квоти. У списку лише 11 представниць прекрасної статі, що становить 25,6% від загальної кількості кандидатів – 43-х. Крім «Солідарності», ще чотири партії не досягнули квоти. Це Українська Галицька партія, яка висунула 23 кандидати і серед них лише п’ять жінок, що становить 21,7%, «Громадський рух «Народний Контроль» – з 37-ми кандидатів є 10 жінок (27%), «Партія простих людей Сергія Капліна», де серед 14-ти кандидатів – чотири жінки (28,6%) та партія «Громадянська позиція», що висунула 9 жінок з-поміж 31-го кандидата (29%).

Всі решта партій мають у своїх лавах достатню кількість кандидатів-жінок. Найбільш «жіночий» список в УКРОПу – 17 з 43-х, що становить гідні 39,5% від загальної кількості висуванців.

Освічені і безпартійні

Абсолютна більшість кандидатів має вищу освіту –  477 з 568. Решта мають незакінчену вищу, середню та середню спеціальну (професійну) освіту. Троє кандидатів не вказали своєї освіти: по одному від Радикальної партії Олега Ляшка, партії «Патріот» та Народного руху України. Усі кандидати від Української Галицької партії здобули вищу освіту, і лише 53,5% кандидатів від партії «Патріот» мають завершену вищу освіту, що, в певному сенсі, робить її найдемократичнішою (в розумінні, найближчою до рівня освіти виборців). Найбільше студентів у списку від партії «Воля» – аж 9 з 43-х, та і за середнім віком її кандидати є наймолодшими порівняно з кандидатами решти партій, а перший у списку має лише 23 роки.

З точки зору логіки та практики політичної діяльності демократичних країн Західного світу викликає здивування той факт, що більшість кандидатів від політичних партій не є членами цих партій. З 568-ми кандидатів лише 286 є партійцями. Хто всі решта? Випадкові люди? Знайомі, родичі лідерів партій? Заповнювачі гендерної квоти? Симпатики партій? Питання залишається відкритим, але в політику повинні йти політики, а не люди, що перебувають у декретній відпустці, а серед кандидатів є й такі. Двоє від ВО «Свобода» та одна від Української Галицької партії.

Потрібно відзначити, що 100% кандидатів від «Партії простих людей Сергія Капліна» та «Опозиційного блоку» є членами цих партій. 40 з 43-х кандидатів є членами партії «Патріот». 37 з 43-х кандидатів є членами Радикальної партії Олега Ляшка, так само 37 кандидатів з 43-х перебувають у лавах партії «Наш Край». І 35 з 43-х – є членами ВО «Свобода».

Далі ситуація така: «Батьківщина» – 30 з 43-х, партія «Громадянська позиція» – 17 з 31-го. У решти партій менше 50% кандидатів є членами цих партій: Народний рух України – 8 з 31-го, УКРОП – 14 з 43-х, Українська Галицька партія – 7 з 23-х, «Солідарність» – 11 з 43-х, «Громадський рух «Народний Контроль» – 9 з 37-ми, «Самопоміч» – 6 з 35-ти, Українська народна партія – 8 з 43-х. І взагалі, дивною є ситуація з партією «Воля», коли у її списку з 43-х кандидатів лише троє є членами партії!

 

Чужі тут проходять

Ці вибори є місцевими, отже, до органів самоуправління повинні б іти люди місцеві, які добре знають проблеми своєї громади, які самі та їхні діти і внуки щоденно ходять вулицями свого міста чи села. Це логічно і справедливо. Але у списках до Івано-Франківської міської ради ми бачимо аж 40 осіб (7,04% від загальної кількості кандидатів), які не зареєстровані у нашому місті. Є навіть люди з інших областей! Це видається трішки дивним та незрозумілим широкій громадськості.

Сумнівну пальму першості у цьому списку займає «Опозиційний блок», 6 з 10-ти кандидатів якого не «прописані» в Івано-Франківську, включно з першим номером списку! Далі йде «Свобода», у лавах якої 7 кандидатів з 43-х не мешкають в нашому місті. Далі по партіях: «Воля» – 5 з 43-х, Радикальна партія та «Наш Край» – по 4 з 43-х, УКРОП – також 4 з 43-х, до того ж перший номер у списку теж мешкає не в місті, Українська Галицька партія – 3 з 23-х, «Партія простих людей» – 2 з 14-ти, «Громадянська позиція» – 2 з 31-го, «Народний контроль» – 1 з 37-ми, «Батьківщина» та УНП – по 1-му з 43-х. Всі кандидати від «Солідарності», «Самопомочі», «Патріота» та НРУ зареєстровані в Івано-Франківську.

 

Профпридатність

Необхідно проаналізувати зайнятість кандидатів, які професії та ремесла опанували майбутні народні обранці, де та ким працюють.

У списках є 25 пенсіонерів, що складає 4,4% від загальної кількості висуванців. Слід наголосити, що переважна більшість з них мають менше 60-ти років, а наймолодшому пенсіонеру – взагалі 44. В принципі, це добре, коли люди в такому молодому віці, встигши заробити собі на пенсію, ідуть у місцеву політику. У них і часу більше, і пенсія є, тож вони повинні бути непоганими депутатами.

Інша ситуація з безробітними, або, як прийнято писати, «тимчасово непрацюючими». Знову ж таки, якщо звернутися до досвіду західних демократій, то в списках їхніх партій безробітних потрібно шукати з лупою, бо відсутність сталої роботи не може кваліфікуватись як фактор успішності, стабільності та відповідальності. У списках наших партій аж 70 тимчасово непрацюючих, що становить 12,32% від загального числа кандидатів. Крім того, аж двоє безробітних очолюють партійні списки – від «Опозиційного блоку» та «Блоку Петра Порошенка «Солідарність»! «За що харчуєтесь, шановні?» – запитали б їх європейські виборці, а фактор успіху на виборах цих партій був би зведений до нуля.

Лідером за кількістю тимчасово непрацюючих є партія «Патріот», серед висуванців якої аж 15 безробітних з 43-х кандидатів. Далі йде Радикальна партія – 8 з 43-х, решта партій мають по декілька тимчасово непрацюючих, і жодного не має «Наш Край». Зате в його лавах аж 14 ФОПів, тобто фізичних осіб-підприємців. ФОП – це теж цікаве явище в нашому суспільстві, бо багато з цих підприємців теж можуть бути безробітними або й набагато гірше – прихованими корупціонерами та злодіями.

У списках партій є 90 ФОПів, що складає 15,85% від загальної кількості кандидатів. Біда в тому, що в колонках «зайнятість» чи «посада» не вказані ні посада, ні місце роботи такого кандидата – лише «фізична особа-підприємець». Що робить цей кандидат – чесно продає на базарі сливки чи займається контрабандою деревини – невідомо. Інформація має бути максимально прозорою, бо за наявного стану справ виборці будуть думати найгірше.

Решта професій представлено досить широко – від перукарів, стоматологів, інженерів, освітян, журналістів до директорів фірм, адвокатів, урядовців, військових. Слід зазначити, що доволі багато працівників освіти намагаються стати депутатами міськради – більше, ніж медичних працівників та інженерів.

 

Глас народу

Які висновки можна зробити з цієї пістрявої картини, утвореної кандидатами до Івано-Франківської міської ради від 16-ти партій? По-перше, більшість з них не є політиками. По-друге, більшість «партій» не є політичними силами, а тимчасовими ситуаційними об’єднаннями зацікавлених людей. По-третє, суспільна, економічна та освітня палітра виборців Івано-Франківська у списках кандидатів представлена неточно і не відображає реальної демографії. По-четверте, все вище сказане змушує задуматись, чи є ці вибори за європейським зразком, а чи черговими безвиразними і марними (принаймні, для сподівань виборців) виборами епохи розвинутого олігархату?

Насамкінець. Запитала мене одна бабуся, яка трішки цікавиться політикою: «Я сьогодні побачила, що той, що хоче бути мером, одночасно ще іде в раду. І таких багато. Чи це по закону?» Я відповів їй, що це все по закону, на що вона сказала: «Цей закон неправильний, бо так їх ніколи не позбудешся, в усі дірки позалазять, лиш би красти». Що тут скажеш – глас народу!

Мирослав КОШИК, інформаційний аналітик, спеціальний кореспондент