Неподалік від Яремче на висоті близько 700 метрів над рівнем моря розміщена полонина Щивка. Люди приходять сюди не лише за краєвидами, а й за ягодами, яких тут росте чимало. А ще тут іноді пасуться коні та корови. І ось таке спільне використання полонини іноді призводить до конфліктів.

«Роботи нема – збираю ягоди»

27-річний Іван Гнип’юк – житель міста Яремче. Молодий чоловік розповідає, що живе суто із продажу ягід, які збирає у горах, зокрема на полонині Щивка.

«Я збираю ягоди якраз на ділянці Щивка – чорницю, малину, ґоґодзи (місцева назва брусниці – ред.), лікарські рослини, гриби…Одним словом, все, чим багаті наші ліси. Ягоди продаємо тут, в межах Яремче. Збираю і я, і моя мама, це наш основний заробіток, бо роботи немає. Так тут робить багато хто, збирають ягоди по горах», – пояснює Іван Гнип’юк.

У його матері є проблеми зі здоров’ям – із серцем, з печінкою тощо. Тож їй потрібні ліки, а гроші на них Іван може заробити лише з ягід та грибів. Та й живуть вони теж за ці гроші. Отож будь-які труднощі зі збиранням ягід для родини можуть стати дуже серйозною проблемою.

«Я за захмарними цінами ці ягоди не продаю. Часу стояти на базарі не маю, тож збираю ягоди, приношу і продаю тим, хто перекуповує. Я здаю чорниці по 60-65 гривень, а там вже їх потім перепродують по 80, 90, 100 гривень за літру. То вже йде їхній бізнес, хто як продає, так і має. Збираю я чорницю суто руками, ніяких гребінок, бо потім ягоди погані, потовчені. Та й це дуже шкодить самим рослинам», – каже про свій заробіток Іван.

На гриби ціни дуже різні, залежно від гриба та пори року. А от лікарські рослини яремчанин збирає не на продаж, а для використання. Наприклад, біля Яремче росте чимало вересу, який цвіте у серпні та вересні. Цю рослину широко використовують у народних методах лікування – від застуд до хвороб нирок і заспокоєння нервів.

«По ягоду я ходжу десь три рази на тиждень, коли є сезон. Біля самого Яремче нічого не росте, і треба ходити досить далеко. От і ходжу сюди, на Щивку. Від міста це приблизно дев’ять-десять кілометрів, десь за півтори-дві години заходжу на ділянку. Збираю літрів 10 ягід, іноді до 15. Це займає весь день, бо руками збирати – то непросто, то не гребінкою здирати. Така-от праця у мене. Але мені це подобається – на природі, на свіжому повітрі завжди», – описує свій непростий спосіб життя Іван Гнип’юк.

На питання «Хіба в туристичному місті немає іншої роботи?» Іван відповідає, що є – на будовах або у колибах. Але працювати «на дядька» принципово не хоче, попри те, що вчився у Бурштинському торговельно-економічному коледжі на офіціанта.

Що дозволено коням?

Втім, чоловік скаржиться, що ягід на полонині стає все менше. Причиною цьому є худоба, яку люди з сусідніх сіл випасають тут.

«З іншого боку Щивки є села Зелена і Черник. І от деякі люди звідти теж ходять сюди по ягоди, а дехто – приганяє випасати худобу. І я підходжу до них, прошу забрати коней, які нищать ягоди, а у відповідь мені грублять, йде нецензурна лексика, іноді погрози. Мене вони не пробували виганяти, не забороняли мені збирати нічого, але і тварин забирати відмовляються. Одного разу навіть моїй мамі погрожували. А вони ж витопчуть скоро всю полонину, ті коні з коровами», – бідкається Іван Гнип’юк.

Вислухавши таку незвичну історію, приймаємо рішення виїхати на місце і поглянути, що ж то за полонина, яку жителі Гуцульщини не можуть поділити. Дорога до Яремче видається легкою, далі – два кілометри автівкою до дому Івана. Він сам – цілком звичайний молодий чоловік, вдягнений просто і зручно. Тут залишаємо авто і далі йдемо пішки. Іван каже, можна було б виїхати ще на пару кілометрів далі, але там починається територія «чорних лісорубів», а то такі люди, які можуть машину навмисно пошкодити.

Дорога з Яремче до полонини Щивка – це близько десяти кілометрів, тож шлях є доволі непростим. Крутих підйомів немає, але все ж дорога веде у гори, і за дві години шляху встигаєш не раз вкритися потом і зупинитись, щоб перевести подих. Іван до такої дороги вже звик, але два-три рази все ж перепочити потрібно. На зупинках можна перевести подих, пошукати чорниці чи гриби, насолодитися природою та гармонією із нею. А ще іноді – почути звуки бензопил і лісовозів…

«Тут і справді рубають ліс, багато і по-чорному. Це ділянка Вабрянка, тут мало хто ходить, і вони цим користуються. Дороги розбиті лісовозами, і нема на них ніякої управи. Поліція сюди ніколи не доїде, скільки вже ми їх не викликали. А якщо просто спробуєш спитати, чого вони тут рубають, то можуть і побити, тому я обережно завжди ходжу сюди», – розповідає яремчанин про значно більш наболілу проблему Карпат.

Йдемо далі. Натрапляємо на знак – «Дорівське лісництво, дільниця №4, площа 1612 гектарів. Охороняється майстром лісу Іваном Куртяком». А трішки далі стоїть ще один знак – «Прохід та проїзд заборонено: валка лісу». Поруч дороги – спиляні й понищені дерева, а пройти далі не надто просто через болото і колії, продавлені лісовозами. Та самих лісорубів немає.

Йдемо вверх і потроху підходимо до Щивки, яку Іван називає «участок». Він каже, полониною ділянка була раніше, а зараз це земля лісгоспу, і правильно казати саме так. Втім, на всіх туристичних сайтах Щивку називають саме полониною. Тут вже росте верес, чорниці, лісова малина, брусниця – повний асортимент карпатських дарів природи. У кінці серпня ягоди ще є, хоча вже значно менше, ніж кілька тижнів тому.

«У 2010 році на Щивку приїжджала Держекоінспекція з Києва. Вони заборонили випас будь-якої худоби тут через винищення нею ягід та рослинного світу – кущів, лікарських рослин тощо. Бо ж худоба все це витоптує, знищує, і з року в рік ягід і рослин тут все менше», – говорить Іван Гнип’юк.

Втім, ні підтвердити цей факт, ні спростувати його нам не вдалось. Структури, які мали б відповідати за цю полонину, «перекидають» відповідальність одна на одну. Але про це – згодом.

Нарешті виходимо на саму полонину. Ліси розступаються, і одразу ж відкривається приголомшливий краєвид – звідси чудово видно масив Ґорґани. Також неподалік стоїть невеликий дерев’яний будинок, який служить прихистком для вівчарів або туристів, які не встигли дійти до міста протягом дня. Є і ягоди, і кущі, і навіть самотній УАЗик стоїть – хтось приїхав по гриби, здолавши гірську дорогу. А от худоби немає – жодного коня і жодної корівки. Втім, «сліди життєдіяльності» тварин є: то тут, то там помітні фекалії, подекуди витоптана трава.

«Це дивно, що вони тут зараз не пасуть худобу, бо практично завжди є. Але у мене є фото і відео, зняті кілька днів тому – он, коні бігають, бачите. І ніякої управи на то нема. Я собі так думаю, що коней сьогодні не випустили, бо ви ж вчора у лісгосп дзвонили. А вони їх, певна річ, попередили, що приїде журналіст. То ж все одна «компанія» – лісгоспи, лісоруби і оці, що худобу випасають. Бо тими кіньми вони також зрубані дерева тягають, звідти, де лісовоз не заїде, і вже потім на вантажівки їх збирають», – ділиться думками Іван Гнип’юк.

Чия правда і чия полонина?

З’ясувати, хто має відповідати за полонину та що на ній можна робити, виявилося непростим завданням. В Івано-Франківському обласному управлінні лісового та мисливського господарства вдалося дізнатися, що ділянка – не їхня.

«Щодо цієї ділянки, наскільки мені відомо, вона не належить до Делятинського лісгоспу. Тому вже треба дивитися, чи це не є заповідна зона. Бо якщо це так, то там заборонена будь-яка діяльність – рубка лісу, випас худоби і так далі. А якщо ні, то які проблеми? Навпаки, добре, коли на полонині пасуть овець – вони знищують деяких шкідників, та й взагалі це краще, ніж коли полонина заростає диким лісом», – розповідає Ірина Бабій, прессекретарка Івано-Франківського ОУЛМГ.

Згодом Ірина Бабій повідомляє: земля – точно не їхня, а належить до земель Яремчанської міської ради і взагалі прямо призначена для випасу худоби. Втім, підтвердження цим словам на публічній кадастровій карті України знайти не вдалося. Ділянка там не позначена жодним чином, тож перевірити її цільове призначення неможливо.

«Цього чоловіка ми знаємо, він часто викликає туди поліцію і екоінспекцію. Кілька тижнів тому був виїзд, йому намагалися щось пояснити, але він стоїть на своєму… До речі, згідно з законом, якщо ти хочеш збирати ягоди на продаж, то маєш звернутися до нас в управління і отримати лісовий квиток. Збір грибів та ягід для власного споживання є безкоштовним, а от для комерційної реалізації потрібен документ. Це коштує недорого, але в законі це чітко прописано. Тож збір ягід на продаж без лісового квитка є порушенням», – каже прессекретарка.

Втім, у Яремчанській міській раді повідомили іншу інформацію: мовляв, земля не належить до територій, за які відповідає ОТГ, а відноситься до земель Карпатського національного природного парку (НПП), тож інформацією щодо охоронного статусу ділянки міськрада не володіє. А у Карпатському НПП, у свою чергу, заявили: земля не їхня, а все ж таки Делятинського лісгоспу.

«Плутанина може бути тому, що у нас є три Щивки в області. А ось ця полонина Щивка біля Яремче до земель Карпатського НПП не належить і охоронною зоною не є. То територія Делятинського лісгоспу», – повідомив Василь Бойко, провідний інженер Карпатського національного природного парку.

За словами провідного інженера, цю ділянку мають передати до земель парку, згідно з відповідним указом Президента України №215 від 23.02.2010 року. Цей указ, підписаний ще Віктором Ющенком, називається «Про розширення території Карпатського національного природного парку», і там йдеться про включення до земель НПП 1075 гектарів землі. На момент підписання указу ця земля належала до території Делятинського лісгоспу і мала бути передана парку протягом шести місяців. Але пройшло вже 11 років, а віз і нині там. Мабуть, справа у тому, що віз же ж не порожній, а з деревиною.

«Цю ділянку мали нам передати, але так досі і не передали. То вже інше питання. Але наразі виходить так, що там можна випасати худобу, це ніяк не заборонено. А от збирати ягоди для продажу не можна без лісового квитка, його мали б видавати якраз у лісгоспі. І навіть якби полонина була наша, там все одно була б встановлена або господарська зона, або зона регульованої рекреації, і там все одно можна було б пасти худобу, з певними обмеженнями щодо її кількості», – каже Василь Бойко.

Випас худоби на полонині можуть заборонити лише в тому випадку, якщо вона визнана заповідною зоною. Але слід зазначити, що у заповідних зонах заборонений і збір ягід.

«Їх, цих ягідників, треба взагалі гнати в три шиї. Вони не те, що всі ягоди визбирують, але після себе ще й купи сміття залишають. А худобу пасти на полонинах в цілому можна. Адже землі парку призначені і для розвитку місцевих громад в тому числі», – вважає головний інженер Карпатського НПП.

Тарас ВОЛОШИН