“У щасливої мами – щасливі діти”, – так вважає багатодітна мати з с. Підсухи Оксана Василишин. Підсухи входять до складу Спаської ОТГ, що на Рожнятівщині. Про Оксану Василишин тут знають усі. Адже ця жінка є хорошим прикладом для тих, кому життя підносить щоразу нові випробування.

«Бути мамою – це найбільше щастя у світі, це невичерпне натхнення в житті, – розповідає Оксана Василишин. – Мої діти – мої крила, моє щастя, моя любов! Бути мамою – це вдихати щастя і видихати любов!”

Пані Оксані 43 роки, вона народила і виховує шестеро дітей – п’ятьох синів і одну донечку. Найстаршому – 17, а наймолодшій – лише вісім. Існує думка, що єдина дитина у сім’ї часто виростає егоїстом, а діти з багатодітних сімей дружніші, легше знаходять контакт з однолітками і більше допомагають батькам. А як у родині Василишиних?

«Кожна дитина – індивідуальність, – розповідає Оксана. – З одного боку, звичайно, якщо мова йде про одну дитину, від егоїзму нікуди не втечеш, адже дитина звикла, що все тільки для неї. Але з іншого боку, можу легко уявити ситуацію, що можна і десятьох дітей виховати запеклими егоїстами-суперниками, які сваряться між собою все життя. Від виховання дуже багато залежить».

Так склалися обставини, що багатодітна мати офіційно розлучилася з чоловіком – батьком дітей. Але вона дає собі раду, порається на городі і в саду, тримає господарство – кроликів та курей, має аж семеро кіз. Жінка розповідає, що їжу в сім’ї мають: молоко в хаті є, бо кози дійні, а навесні, як і щороку, вона посадить картоплю.

У минулі роки, під час літніх канікул у школі, Оксана їздила на заробітки до Польщі. Жінка змалку звикла працювати, адже сама теж виховувалася у багатодітній сім’ї – народилася в Луцьку, у батьків було троє синів і три доньки.

У складних життєвих обставинах, у яких кілька років тому опинилася багатодітна родина Василишиних, на допомогу прийшов вуйко чоловіка Михайло Сенюк. 70-річний чоловік взяв пані Оксану з дітьми жити у свій будинок, що в Підсухах. Багатодітна родина допомагала чоловікові поратися на пасіці, збирати мед і доглядати за бджолами. За словами Оксани, вона не почувала себе там чужинкою, бо вуйко ставився до неї, як до рідної доньки, адже власної сім’ї у нього ніколи не було.

На жаль, минулого року вуйко помер. Тепер вся робота і відповідальність лягла на її плечі. Але жінка так полюбила гірську місцевість і це невеличке село, що не збирається повертатися на Волинь. Запевняє, що такої красивої місцевості, як у нас на Прикарпатті, годі шукати. А краса Підсух і гори навколо зачарували навіть її родичів, які приїздили в гості з Луцька.

Багатодітна мама вважає, що коли Бог дає дитину, то дасть і на дитину. Каже, її шестеро дітей мають все, що і їхні однолітки: велосипеди, сучасні мобільні телефони, м’ячі, а до будинку підведено інтернет. У Божих очах діти – не те, чого слід боятися і уникати, а навпаки, те, що приносить щастя, сенс, повноту життя.

Але Оксана зізнається, що не все в житті буває гладко, є і випробування. Озираючись назад і навколо себе, на все, що дав їй Господь і чого Він навчив її через дітей, вона впевнено стверджує, що у щасливої мами – щасливі діти.

“Я ні на що не нарікаю, мене все влаштовує, – каже вона. – Життя навчило мене бути сильнішою. Коли я дивлюся на 17-річного сина Назара, який може принести ковдру і накрити мої ноги просто так, коли 16-річний Василь вранці поцілує, коли я сплю, думаючи що я не відчуваю його подиху поруч, коли 14-річний Тарасик обійме мене без причини, коли я пораюся на кухні, а Русланчик, який навчається в шостому класі, поцілує мою руку і говорить, що любить мене, коли Дмитрик, якому всього 9 рочків, підійде до мене зі спини і обійме за шию, а найменша, 8-річна Софійка, мамина красуня, постійно підходить до мене з поцілунком, бо, на її думку, у неї “розрядилася батарейка” і їй необхідно підзарядитися від мами, – всі ці моменти дають наснагу до життя. А найбільша нагорода і найбільше щастя, яке я очікую від своїх дітей, – це коли вони будуть здоровими, щасливими і виростуть добрими, успішними людьми».

Мар’яна ЛОКАТИР