Родину вимушених переселенців запросила до свого будинку жителька Калуша Ірина Совсун. Жінка жила сама: її син пішов воювати, а донька виїхала за кордон. Із сім’єю Архіносів Ірину познайомила спільна подруга.

“Багато знайомих телефонували:

“У тебе — дім, ти — одна, може, приймеш з тваринами, без тварин”. Кажу: питань нема, в мене своїх тварин повна хата. Тепер у мене живе пані Клавдія та бабця Аня, а був ще їхній син із сім’єю і сваха”, — каже Ірина Совсун.

Син Клавдії з дружиною та дітьми через деякий час поїхали за кордон. А Клавдія разом з мамою повернулися додому. Однак через вимкнення світла у будинку було холодно. Тоді Ірина Совсун знову запропонувала родині Архіносів оселитися в неї. Так дві сім’ї здружилися, кажуть: стали, наче рідні.

“Це вже мої рідні люди. Ми разом харчуємося, готуємо різні страви. Я вчу наших гостей западенської мови, гуцульських слів”, — каже Ірина.

Нещодавно разом почали волонтерити — сушити овочі для страв бійцям на передову.

“Чистимо моркву, потім натираємо, розкладаємо в сушарку. Стежимо, щоб вона була нормального вигляду і смачна. Потім капусточку шинкуємо і накладаємо. У нас дві сушарки. Овочі ми самі купуємо і волонтери дають. Вони потім їх пакують, формують пакетики: борщі, супи, каші”, — розповідає Клавдія Архінос.

Її мама — 92-річна Анна Левандовська — сама пережила війну і два голодомори, тож не з чужих слів знає, що таке голод. Тому нині охоче допомагає робити заготовки для бійців.

“Люди їли гнилу картоплю, лободу, цвіт акації, ходили збирати колоски, а їх били за це батогом. Страшно. Одні кості та шкіра були. Всі, як звірі, стояли. Навіть дівчатка пухли, вмирали. Я вранці та ввечері молюся за всіх, щоб було добре. І солдатам нашим, і геть усім”, — говорить жінка.

За місяць родина Архіносів планує повернутися додому. Однак, кажуть жінки, й надалі підтримуватимуть зв’язок з Іриною. А ще хочуть разом зустріти перемогу.

Читайте також: Сьомий з дев’яти дітей: історія відомого вівчаря з Прикарпаття, який загинув на війні