В Івано-Франківську знімається повнометражний кінотрилер «Паттерн». «Галицький кореспондент» поспілкувався з його творцями Тарасом Бенюком та Володимиром Єшкілєвим. «Ми проти прилизаного «ідеологічного» мистецтва, провінційних сентиментів та проповідництва. Показуємо те, що є насправді», – зазначили митці.

Останні два роки у нас багато казали про те, що Прикарпаття є ідеальним місцем для створення «українського Голівуду». І дійсно, в наших Карпатах знімалися і знімаються  художні фільми. Але їх виробляють кінокомпанії, офіси яких розміщені у Києві або й у інших країнах. Для них наш край – просто знімальний майданчик з екзотичними краєвидами, не більше.

Проте цього літа дещо змінилося. Щойно завершилися зйомки повнометражного фільму «Паттерн», виробником якого є місцева кінокомпанія Ukrainian West Film. Фільм знімає наш земляк, режисер Тарас Бенюк, якого франківці знають як директора та художнього керівника муніципального «Нового театру». Більшість ролей у «Паттерні» грають його актори.

Сценарною основою фільму стала п’єса прикарпатського письменника Володимира Єшкілєва. Тож не дивно, що редакція «Галицького кореспондента» зацікавилася цим проектом. Бенюк і Єшкілєв люб’язно погодилися поспілкуватися з нами.

– Перше питання до Тараса. Наскільки мені відомо, це ваша перша робота як режисера кінематографічного «повного метра». Як ви «насмілилися» на таку масштабну роботу, практично не маючи досвіду та оперуючи доволі обмеженими ресурсами? Адже, наскільки я розумію, «Паттерн» не має фінансування ані від Міністерства культури, ані від Держкіна.

Т.Б.: У мистецтві без ризику нічого путнього не зробиш. Але в даному випадку, як не парадоксально, ризик був мінімальним. Якось так сталося, що в одному місці та в один час зібралася потужна команда. У проєкті «Паттерн» зійшлися люди з різноманітними талантами, сума яких дорівнює потенціалу, необхідному для виробництва класного кінофільму.

Особисто я йшов до цього багато років. І тоді, коли шліфував свою акторську майстерність у театрі Віктюка, і тоді, коли навчався мистецтву режисури у Резниковича. Маю досвід у зйомках «короткого метра». А для наших операторів, що вкрай важливо, це взагалі далеко не перший такий проєкт.

– А чому саме Єшкілєв?

Т.Б.: Це взагалі цікава історія. Ще минулого року Володимир написав для «Нового театру» п’єсу «Impudicus». Це така вибухова суміш соціальної гостроти, детектива, еротики та конспірології. Читачі прози Єшкілєва мене зрозуміють.

Я прочитав п’єсу і зрозумів, що з цього матеріалу вийде ще не бачений у вітчизняному кінематографі фільм. Динамічний, пригодницький і красивий. Де буде все – напружений сюжет, актуальні проблеми українського сьогодення і, зрозуміло, любов.

– О, і любов?

Т.Б.: Я знімаю фільм про любов. Про те, що надає сенсу людському життю навіть серед найчорнішого трешу.

– Тоді питання до сценариста. Єшкілєва знають передусім як автора різножанрових інтелектуальних романів та публіциста. Перехід до сценарного ремесла – це що, данина моді? Похід у світ кіно услід за Жаданом, Кокотюхою та Софією Андрухович?

В.Є.: Ми тепер живемо в часи, коли тексти самі по собі живуть пацавато. Навіть якщо це добрі тексти. Як правило, до читання літературного твору людей, особливо молодих, спонукає якась позалітературна презентація.

Тому письменники, навіть дуже успішні, співають з естради, влаштовують перформенси та ведуть блоги. Екранізація, як на мій смак, – одна з найкращих форм презентації. Але це все – не про «Паттерн». Тут, так би мовити, інша «хімія». Тут текст відразу виник як основа сценічного дійства. Від самого початку п’єса, а відтак і сценарій я писав під акторів «Нового театру».

– Вони якісь особливі?

В.Є.: Як на мене, надзвичайно цікаві. Молоді, пластичні, сексуальні, музично обдаровані та амбітні у найкращому розумінні цього слова. І всі дуже різні.

На чолі трупи вже досвідчене та відоме в театральних колах України акторське подружжя – Тарас та Ірина Бенюки. Ірина, до речі, зараз активно знімається у кіно.

– Але у фільмі грають не лише молоді франківські актори. В анонсах згадувався, зокрема, Олег Цьона.

Т.Б.: Так, Олег зіграв епізодичну, проте надзвичайно важливу роль. І зіграв неперевершено. Присутність на знімальному майданчику знаного майстра, серед іншого, є добрим стимулом для акторів молодшої генерації.

– Коли дивишся на офіційному сайті проекту кадри, зняті на знімальному майданчику «Паттерна», виникає враження такого собі фестивалю. Співи, танці, бійки, дорогі авто, розкішні жінки… Це лише реклама?

Т.Б.: Не реклама, аж ніяк. Річ у тому, що сюжетні події відбуваються на зйомках реаліті-шоу. Звідси й оте «фестивальне», як ви кажете, тло. Але насправді смислове наповнення стрічки, скажімо так, далеко не фестивальне.

Ми зачіпаємо невидиме для пересічного глядача «підсподдя» телевізійних шоу, заходимо за лаштунки. Туди, де ховаються глибинні, не завжди світлі і чисті, мотивації «господарів життя». Тих відомих, а може, й не дуже публічних, людей, які самі собі пишуть правила і закони.

Це фільм про сучасну Україну, де публічне і справжнє майже ніколи не збігаються. Де «розводять лохів», і де на самий верх суспільної піраміди прориваються найбільш рішучі, цинічні та готові на все.

– Зриваєте рожеві окуляри?

В.Є.: Просто показуємо те, що відбувається в країні насправді. Ми з Тарасом принципово проти «прилизаного» мистецтва, котре має когось там – невідомо кого – навчати правильної поведінки або ж ілюструвати якісь ідеологічні гасла. Ми проти провінційних сентиментів та проповідництва. Мистецтво нікому нічого не винне. Воно є дзеркалом нашого життя. Відображає те, в чому ми всі перебуваємо.

– Але люди втомилися й від «чорнухи». Кажуть, що найбільш касовими фільмами в Україні нині є комедії.

В.Є.: Не про «чорнуху» йдеться. Зовсім ні. Ми не насолоджуємося демонстрацією того, як все погано, й не естетствуємо на смітнику. Ми, разом з глядачами, шукаємо відповіді на питання.

Т.Б.: Ми даємо зрозуміти глядачеві, що є наріжні речі, які за всіх часів та обставин залишаться наріжними та безсумнівними.

– Наприклад?

Т.Б.: Це любов, кохання.

В.Є.: Прагнення знати правду.

– Це все добре звучить, позитивно. Але ось яке питання: те, що фільм знімався без державного фінансування, часом не вплинуло на технічний рівень зйомок?

Т.Б.: Аж ніяк. Ми знімаємо камерами «Ред», які забезпечують високоякісну «картинку» для широкоформатних екранів кінотеатрів. Під час зйомок та монтажу застосовуються найсучасніші технології. Ми розгорнули на майданчику професійне освітлення та озвучування і залучили досвідчених спеціалістів.

З самого початку компанія Ukrainian West Film поставила умовою проекту забезпечення найвищого технічного рівня. Адже ми плануємо запропонувати «Паттерн» не лише українським, але й закордонним прокатникам.

– У вас амбітні плани.

Т.Б.: Митець має бути амбітним. Без цього нічого не вийде.