Володимир Давидюк, житель Нижнього Вербіжа, що на Коломийщині, декілька років тому відсвяткував 80 років. Невисокого зросту, скромний, небагатослівний, завжди акуратно одягнений чоловік.

Проте життя зовсім було “неакуратним” до малого Володі. Батьки поплатилися за приналежність до роду Степана Бандери. Батько Володимира Давидюка навіки спочив у мордовській тайзі, а мама  відбула до красноярського концтабору, звідти – до Казахстану. Влітку 1953 року її доставили в одиночну келію центральної московської в’язниці, де жінка мала очну ставку з сестрами Мартою та Оксаною, згадував Василь Нагірний.

“Дбайлива” держава чотирьох братів і сестру Володимира Давидюка оформила на той час у Бориславський дитячий будинок. Його ж забрала на виховання тітка, яка проживала у Грабівцях, столиці Чорного лісу. Тільки через десять років Володимир зустрівся з матір’ю, яку відразу не впізнав.

Після школи юнак вступив до Львівського лісотехнічного інституту. Відтоді відчував, що за ним слідкують органи КДБ. Довелося довго і довго мовчати. Навіть, коли в далекому космацькому лісництві люди  співали заборонених повстанських пісень, інженер-лісівник мовчав.

Зараз Володимир Давидюк живе у рідному селі. Біля нього турботлива родина, милі серцю внуки і правнуки.

Читайте також: Батько наш Бандера, Стефанія – мати