На сніданок – чайну ложку їжі: у Франківську 13-річна дівчинка пережила анорексію і ледь не померла

  • Першого квітня 2020 року 13-річна Віра з Івано-Франківська вперше поклала на ваги свій сніданок і підрахувала, скільки у ньому калорій.

    Дівчинка важила 45 кг за зросту приблизно 160 см. Тоді надумала вдосконалити фігуру: стежити за харчуванням, займатися фізичними вправами, пише “Галицький кореспондент” з посиланням на “Суспільне Карпати”.

    За дев’ять місяців дієт і тренувань Віра досягла ваги 30 кг і мало не померла від анорексії. 

    На прохання дівчинки та її мами імена у розповіді змінені.

    12 березня 2020 року а Івано-Франківську закрили школи, а потім перевели всіх учнів на дистанційне навчання. Віра, як і інші школярі сиділа вдома та була соціально ізольована. Тоді вона тісно спілкувалася із найкращою подругою, яка першою знайшла програму для підрахунку калорій.

    “Вона почала важити їжу, записувати це у таблицю. З кожним днем вона зменшувала кількість кілокалорій. Думаю, на початку це було 800 ккал, а потім ставало 700, 600, 500. Ми, по суті, мали тільки одну спільну тему – харчування”, – каже дівчинка.

    Подруга також розповідала Вірі, що спершу їсть, а потім насильно блювала те, що з’їла.

    Навесні 2020 року Віра важила 43-45 кг. З першого квітня вона почала рахувати кілокалорії у своєму раціоні. Енергетичність продуктів визначала у спеціальній програмі, про що розповіла батькам. Спочатку вони не вбачали у тому ризику, бо подумали, що тепер вона буде правильно харчуватися. 

    “Вона худнула, але не різко. У серпні дівчинка важила 38-40 кг. Було літо, Віра носила менше одягу і зміни помітили батьки. Після того, як донька розповіла, що не може їсти м’ясо, вони захвилювалися”, – пригадує Оксана.

    З листопада до лютого дівчинка щодня виконувала фізичні вправи — по 40 хв. зранку та ввечері. Також проходила 25 тис. кроків у день. Вона згадує про це, як про свою “ідею фікс”. Розповідає, якщо не виконувала план, то не могла заспокоїтися і нормально спати. Тоді або “відробляла” наступного дня, або ходила квартирою.

    “Тоді вже було так, що я на сніданок їм одну чайну ложечку, на обід — другу чайну ложечку. Я робила вправи, майже нічого не їла, ходила до школи з тим рюкзаком і ледве доходила додому. Батьки вже переживали, бо була критична ситуація”, — пригадує дівчина.

    В обласній дитячій клінічній лікарні Віра пролежала п’ять днів. Вона продовжувала нічого не їсти, злилася і дратувалася, якщо їй намагалися нагодувати. Запитання сусідок у палаті ігнорувала.

  • У ті дні батьки дівчинки були у відчаї. Медики прогнозували: 95%-96% дитина не виживе. У лікарні Віра продовжувала втрачати вагу, бо далі відмовлялася від їжі, а медикаменти за таких умов не діяли.

    “Ти заходиш, бачиш дитину на ліжку і розумієш, що вона вмирає. Чоловік брався за голову (плакав — ред.). Говоримо до неї, а вона не сприймає. Пам’ятаю, як я стою у коридорі в обласній лікарні та не знаю, що робити. Мені лікарі кажуть: “Можна починати її штучно годувати, але немає гарантії, що організм прийме”. В обласній лікарні медики говорили, щоб ми забирали дитину: “Ми можемо капати, але, бачите, вага спадає. Тут треба лікування психіатра”, — розповідає мама дівчинки Оксана.

    Тоді Віра ще більше схудла і важила 30 кг. З такою вагою її прийняли в обласну психоневрологічну лікарню. У медзакладі немає дитячого відділення, але дівчинку взяли.

    “Я ставала на коліна фактично і просила: “Це останній шанс, щоб дитину врятувати”. Головний лікар і ще молода лікарка просто на свій страх і ризик її взяли. Я кажу, що усе життя дякуватиму Богові, що вони ризикнули взяти мою дитину”, — пригадує мама.

    Віру поклали у реанімацію. Забрали телефон і все, крім книжки та засобів гігієни. Батьків вона не бачила місяць.

    Віра провела у лікарні понад місяць. Її виписали з вагою 32-33 кг, але зі вже зміненим поглядом на їжу. Ще у лікарні дієтолог розробив спеціальне меню, за яким вона харчувалася наступні кілька місяців. Також два рази у тиждень дівчинка продовжувала відвідувати свою психологиню.

    Тепер мама з донькою вже менш ретельно дотримуються меню, комбінують нові страви. Пробують картоплю по-селянськи та голубці. У школі дівчинка їсть у їдальні, але намагається сідати за стіл з дітьми, які не турбуються за розміри своїх порцій. Єдине, що залишилося після хвороби, — відраза до фаршу. Але м’ясо Віра вже їсть.

    Читайте також: Жити за правилами або не жити

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!