На Франківщині далеко не одна сім’я загиблого бійця так і не отримала ні відповідного офіційного статусу, ні одноразової грошової допомоги від держави. А все тому, що причиною смерті назвали самостріл. Декотрі родичі категорично не згідні з цим висновком і вже не один рік добиваються правди.

Підкреслено «самогубство»

«Я знаю, що він не вбивав себе, і я це всім доведу, – каже Ліліана Дзундза, дружина загиблого вояка з Городенківщини. – Довгий час сподівалася на порядність бойових побратимів, думала, може, все-таки розкажуть, що там сталося насправді. Дарма».

32-річний боєць 28-ї окремої мотопіхотної бригади, капітан Володимир Дзундза загинув 23 травня 2016 року біля Станиці Луганської у селі Широкий. Рідні досі не отримали ні відповідних документів, ні статусу членів сім’ї загиблого, ні матеріальної допомоги. Є лише лікарський висновок, де підкреслено «самогубство» як попередня причина смерті.

Ліліана добре пам’ятає той страшний день. Цілу неділю, 22 травня, вона не могла додзвонитися до чоловіка – не було зв’язку. У понеділок зв’язок з’явився, але вона інтуїтивно знала, що Володі більше немає. Ліліана прийшла вранці на роботу й одразу сказала колегам: «Дівчата, мій чоловік уже неживий…» – «Лілю, що ти таке кажеш? Звідки ти це взяла?» – «За цей рік ще не було такого, аби він не відповів на дзвінок чи не передзвонив потім».

Вже в обід прийшла страшна звістка. Зателефонували з військової частини, де служив чоловік: «Володі більше нема». Коли Ліліана запитала, як це сталося і чому аж два дні ніхто не відповідав на її телефонні дзвінки, у відповідь просто поклали слухавку.

На похорон приїхали двоє побратимів, але вони весь час уникали розмови з дружиною загиблого, а після траурної церемонії одразу поїхали. Ті самі вояки знову з’явилися на річницю. Але відверто поговорити так само не вдалося. Бійці постійно трималися разом, а коли Ліліана прямо запитала, як саме помер її чоловік, військові відмахувалися, що не знають обставин, лише казали, мовляв, знайшли його вже мертвим у кабінеті, зачиненому зсередини.

Одразу після похорону дружина поїхала у військову частину і в поліцію, що в Станиці Луганській. Поліціанти навіть час смерті не змогли сказати, лише зауважили, що, коли приїхали, кров ще не згорнулася. «Хоча експерт мав встановити точний час, – говорить Ліліана. – Крім того, коли я запитала, чому вони не зробили експертизу на наявність алкоголю і наркотиків у крові, то почула, що просто не мали такої можливості, і взагалі «ви що, сильно грамотна?» У тамтешній військовій частині так само було глухо – жінка поїхала додому ні з чим.

На сьогодні дружина вже бачила постанову слідчого від 13 вересня 2016 року про перекваліфікацію, що це не було самогубство, а загибель під час виконання службових обов’язків у зоні ООС, це підтвердили результати експертизи. Тим не менше, справа не просунулася ніяк, уже чотири роки ні слуху, ні духу навіть від військової частини, де служив загиблий. Днями Ліліана найняла ще одного адвоката.

«Я маю єдину мету – очистити ім’я свого чоловіка, довести всім і найперше синові, що тато – не самогубець, – каже вона. – Володя був професійним військовим, свідомо пішов воювати, був противником алкоголю, чудовим батьком, дуже побожним, у кожній кишені мав іконку, а коли мені було важко, завжди радив читати псалми… Та й, зрештою, хочеться просто відвоювати справедливість. Хоча я й так упевнена – вбивця мого чоловіка у своєму житті ще отримає гідну відплату».

Не кожна сім’я готова

Як повідомили в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті, наразі на обліку перебувають сім військових, смерть яких настала внаслідок самогубства.

Головний спеціаліст сектору Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО в Івано-Франківській області Володимир Веркалець пояснює, що після загибелі військового в зоні ООС у будь-якому разі проводять розслідування. Наказом командира у військовій частині створюють комісію із залученням військової прокуратури, відкривають кримінальну справу. З’ясовують обставини  смерті, опитують свідків. Причину смерті встановлюють за результатами судово-медичної експертизи.

Далі військова частина робить офіційний висновок, внаслідок чого настала смерть бійця. Потім цей висновок потрапляє у військову прокуратуру і відділ Нацполіції у Донецькій чи Луганській області – залежно від того, де саме помер військовий. Там роблять висновок щодо закриття чи незакриття кримінального провадження. Якщо його закривають, то обов’язково вказують, на основі чого.

Керуючись цим рішенням, центральна військово-лікарська комісія робить витяг, де зазначає остаточну причину, внаслідок якої настала смерть бійця. Є три варіанти: «смерть, пов’язана з проходженням військової служби», «смерть, пов’язана з виконанням обов’язків військової служби» і «смерть, пов’язана із захистом Батьківщини». Останні дві причини дають право рідним загиблого отримати одноразову державну грошову допомогу і так зване «чорне посвідчення» – посвідчення члена сім’ї загиблого, яке дає право на певні пільги, відповідно до закону про військовий обов’язок.

Далі особова справа загиблого надходить в обласний військкомат. Відділ соціального захисту військовослужбовців готує пакет документів для комісії, яка діє при Міністерстві оборони. Там приймають остаточне рішення щодо надання статусу і виплати матеріальної допомоги. 

Якщо ж у судово-медичній експертизі зазначають, що військовий помер внаслідок самогубства, тоді кримінальна справа закривається, наприклад, за фактом порушення техніки безпеки чи необережного поводження зі зброєю. У такому разі центральна військово-лікарська комісія вказує у витягу, що смерть пов’язана з проходженням військової служби, тобто це не є бойова втрата. У цьому випадку не передбачені ні статус для сім’ї загиблого, ні одноразова виплата.

Рідні мають право ознайомитися з матеріалами справи, і якщо вони не згідні з висновками постанови про закриття кримінального провадження, то можуть оскаржувати це рішення в суді. В Івано-Франківському обласному військкоматі кажуть, що наразі їм не відомі факти оскаржень таких рішень.  

Розслідування іноді можуть затягуватися на місяці чи навіть роки, тим паче постійно треба їздити на суди аж на схід України. Проблема і в тому, що не кожен військовий готовий свідчити у такій справі, адже вони продовжують нести службу і фактично є заручниками системи. Бували такі випадки, коли вояки казали, що свідчитимуть, але на суд так і не з’являлися. Але якщо навіть такі сміливці і знайдуться, наступним етапом є ексгумація тіла. Далеко не кожна сім’я готова до такого.

Фахівець у галузі криміналістики Ігор Камінський каже, що такі справи вважаються важкими і в більшості випадків висновкам судово-медичної експертизи все ж можна довіряти. Він пояснює, що для самострілу характерна наявність на тілі великої кількості часточок пороху, а вхідний отвір від кулі буде мати рвані рани. Окрім цього, зазвичай самогубець влучає у конкретні ділянки тіла: голова і серце. Також експерт обов’язково має вказати, чи виявлено в крові алкоголь і наркотики.   

Володимир Веркалець каже, що під час недавньої зустрічі з президентом обговорювали створення міжвідомчої комісії, в яку б увійшли представники всіх силових структур, військової прокуратури, генеральної прокуратури. До такої комісії зможуть звертатися родичі загиблого військового, які не згідні з висновком щодо причини смерті. Комісія зможе витребувати всі документи, пов’язані зі справою, додатково допитати свідків, тобто ще раз ґрунтовно провести розслідування.

На війні не тільки воюють

Часто можна почути, мовляв, загиблим воякам навмисно приписують самостріл, аби потім не виплачувати грошову допомогу родичам. Володимир Веркалець каже, що тут швидше йдеться про випадки внутрішнього безладу в деяких військових частинах, у дисципліні, яка там кульгає.

Ветеран АТО Андрій Долик говорить, що все залежить від командира: якщо з ним непорядок, то і в підрозділі діла не буде. А буває по-всякому: між хлопцями зав’язалася звичайна бійка, хтось когось у чомусь викрив, хтось забагато знав тощо. Адже на війні не тільки воюють, там також процвітає і оборот наркотиків, і торгівля зброєю та боєприпасами.

Боєць зазначає, що в Збройних силах України досі чітко видно наслідки радянської системи, коли всі внутрішні конфлікти не мають виходити за межі військової частини, а якщо і виходять, то їх всіляко намагаються «зам’яти». «Жоден командир не хоче оприлюднювати інформацію, за яку йому ж і доведеться відповідати, простіше сказати, що то був самостріл», – говорить Андрій Долик. Відповідно, вояк, який «накосячив» і спричинив загибель людини, звісно ж, понесе якесь дисциплінарне покарання, але на загал у більшості випадків ця історія не випливе ніколи.

Наталя МОСТОВА