Біля Манявського скиту майже пів року зруйнований міст. Як наслідок, туристів поменшало. Адже, щоб дістатися до монастиря слід подолати шлях через дерев’яну кладку, яка сполучає останні місяці визначну пам’ятку з цивілізацією.

Хто відповідає за міст, що веде до Манявського скиту, коли зроблять новий, скільки це коштуватиме і які незручності спричиняє відсутність моста зараз, дізнавався «Галицький кореспондент».

Обійти міст все тяжче

Село Манява, що входить до Солотвинської громади на Івано-Франківщині, відоме своїми туристичними об’єктами. Зокрема, один із таких об’єктів – Манявський скит (Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир).

Манявський скит – це православний монастир, пам’ятка архітектури XVII століття. В народі його називають українським Афоном (Афон – релігійний, науковий, туристичний центр у Греції).

Монастир відомий також тим, що його історія пов’язана з визначними історичними постатями, як-от Данило Галицький, Захар Беркут, Іван Виговський (його прах зберігається в скиті). До Івано-Франківської єпархії Української православної церкви Київського патріархату монастир було повністю передано в 1998 році. Буває, за одну добу Манявський скит відвідують до пів тисячі туристів, але зараз відвідувачів значно менше.

Щоб піднятися до монастиря, туристи переходять міст через річку, але з вересня 2020 року цей міст зруйнований. Місцеві жителі та лісове господарство піклуються про те, щоб до монастиря можна було дістатися: зробили на річці насип, яким можна перейти, і поклали дошки. Обійти міст стає все важче. Стежка, що веде через річку до скиту, болотиста і грязька. А якщо підніметься рівень води у річці, як тут часто буває, то цю ділянку затопить.

“Місток на балансі лісгоспу”

Міст, який веде до чоловічого монастиря, зруйнований ще у вересні минулого року повінню. Його спершу намагалися ремонтувати, а потім розібрали, шлях обгородили і поставили попереджувальний знак. Трохи нижче є ділянка, де засипали трубу та поклали дошки, щоб можна було перейти, але якщо підніметься вода, то перетнути річку не зможе навіть вантажівка, не говорячи про легковий автомобіль.

Зробити міст за свої кошти Манявський монастир не може, адже не отримує ніякого зовнішнього фінансування. Живуть монахи за кошти, які жертвують люди, туристи. Але туристів у період карантину відчутно поменшало. А відсутність моста не додає популярності цьому туристичному об’єкту. Скоріше навпаки – відлякує гостей.

Отець Герасим, який живе у Манявському чоловічому монастирі, каже, що до карантину за день відвідати монастир могли до пів тисячі людей.

“Але це орієнтовно, бо точно ніхто сказати не може, – говорить він. – Йде мова про туристів, бо паломників – менше. Зрештою, залежить і від дня тижня. В кінці тижня трошки більше відвідувачів, в середині тижня може не бути нікого. А в теперішній час за день може бути десь десять людей, а може і тих не бути”.

Усі мости, які є в Маняві, перебувають на балансі державного підприємства “Солотвинське лісове господарство”. Про це розповідає отець Герасим: ”Місток на балансі Солотвинського лісового господарства. Усі мости, які тут є, не на балансі села, а на балансі лісгоспу. Якби це мало якесь відношення до області, то, можливо, було би швидше. Натомість зараз Солотвинському лісовому господарству потрібно знайти кошти”.

Також отець зауважив, що, наскільки йому відомо, над вирішенням цієї проблеми в лісовому господарстві вже працюють, тобто кошти шукають.

“Якщо є міст – нема проблем”

Найбільший дискомфорт відсутність справного моста створює для туристів. Як каже отець Герасим, для них це одна проблема, а є ще інша – погана дорога. І те, й інше призводить до зменшення притоку туристів. Дорогу з села Маркова до Маняви періодично ремонтують, але вона вже близько 10 років перебуває у поганому стані.

«Але найгірше – це дощі, – додає отець. – У дощову пору людина не може сюди взагалі добратися, бо вода підіймається. Натомість якщо є міст – нема проблем”.

До слова, мостом користуються не лише туристи, а й мешканці монастиря та працівники Манявського лісництва. Монахи через міст возили легкий вантаж, а лісники – їздили до лісу, на свої ділянки.

Дерев’яний міст простояв тут 48 років. Верхнє дерев’яне полотно перестеляли, а нижнє, дубове, – ні, та тепер його перестелити неможливо, бо воно майже повністю прогнило.

Перевізники, які біля зруйнованого моста чекають туристів, не хочуть називати свої імена, але про проблему розповідають: “Поки великої води нема, то це пів біди, а якщо вода буде – туди ніхто не перейде. Міст зогнив, люди почали ледь не проломлюватися (бували випадки з дітьми та старенькою – ред.), ніхто не хотів калічитися”. Та кажуть, що на погану дорогу туристи нарікають більше, ніж на міст, бо той хоч можна якось обійти. Але як був міст, то всі ним користувалися.

«Міст буде до кінця березня»

Директор державного підприємства «Солотвинське лісове господарство» Ігор Лучин пообіцяв, що міст зроблять до кінця наступного місяця. І зроблять його своїми силами.

«Раніше ми робили дерев’яний міст, але через три роки його вже потрібно замінювати, – каже він. – Тож хотіли би тепер зробити один раз, і щоб воно було надовго».

За словами Ігоря Лучина, новий міст буде зроблений з металу і буде вужчим, бо минулий був завеликим. Цього разу це буде залізна конструкція знизу, а зверху – рифлена бляха і поручні. Орієнтовну вартість нового металевого моста оцінюють в 1 мільйон 300 тисяч гривень. У Солотвинському лісгоспі кажуть, що кошти виділятимуть зі свого бюджету, без залучення спонсорів.

Альбіна КАРМАН