Це те ж, що й пластикові вікна в старих будинках. Тобто еклектика. Колись на літстудії «Нобель» наш керівник Галина Петросаняк пояснювала, що це таке на прикладі анімації. Кожен з фільмів виконується у певному стилі, й лише відповідні персонажі є органічними в певному контексті. Логічно, що в японській анімації всі персонажі виконані в одному стилі. А тепер уявіть, що в одного з персонажів буде голова Міккі Мауса з диснеївського мультика. Може, навіть хороша голова, але вона з іншого мультика. Так не можна робити. Так ніхто й не робить.

На жаль, відповідальні у своїй роботі лише мультиплікатори.

Заміна Анатолія Звіжинського на посаді директора Центру сучасного мистецтва в Івано-Франківську іншою людиною в даному випадку теж виглядає еклектично. Звісно, директори можуть мінятися. Але не так. І, очевидно, не на цьому етапі. Зараз ЦСМ тільки потроху почав набирати обертів. Очевидно, відбувається становлення, бо не робиться все миттєво. Звіжинський потрібен для ЦСМ як той, хто найкраще знає, що ЦСМ потрібно і що нам потрібно від ЦСМ.

Заміна директора могла б виглядати доречною й виправданою, коли б ЦСМ уже був на тому етапі, коли такі заміни не можуть бути шкідливими. Імена кандидатів не викликали б сумнівів, якби це були, наприклад, Яремак, Джичка, Котерлін… Це відомі митці, учасники багатьох виставок, в тому числі й за кордоном, і т. д. Але цих кандидатур зараз нема, бо вони й так є учасниками життя ЦСМ. Наразі мета у всіх спільна – розвиток. Тому й нема сенсу ставати чи не ставати новим директором.

Все має відбуватися природно. Кандидат мав би подавати документи на заміщення посади не для того, щоб все робити по-своєму й заново, а для того, щоб розвивати попередньо напрацьоване. Тобто потрібно, щоб була певна усталена традиція. А тепер з цими пластиковими вікнами дуже сумне видовище.

 

Василь КАРП’ЮК, письменник