Журналістам разом із Greenpeace вдалося побувати на території Чорнобильської атомної електростанції та зазирнути до зруйнованого 4-го енергоблока напередодні 40-х роковин катастрофи.

Станція, розташована лише за 16 кілометрів від кордону з Білоруссю, однією з перших опинилася під ударом на початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Російські війська швидко зайшли в зону відчуження та окупували її. Під час відступу у квітні того ж року вони вивезли у полон 169 нацгвардійців і викрали техніку на понад 100 мільйонів доларів, пише Українська правда. 

Попри багаторічну ізоляцію, небезпека для ЧАЕС не зникла. 14 лютого 2025 року російський дрон влучив у Новий безпечний конфайнмент (4-й енергоблок), пошкодивши його оболонку. В арці утворилася пробоїна площею близько 15 квадратних метрів, а під металевим покриттям почалося тління. Під час гасіння пожежі конструкцію довелося розрізати, що спричинило появу сотень додаткових отворів. Через них всередину потрапляють опади, що ускладнює підтримання стабільних умов.

Інженери нині шукають рішення, як знову загерметизувати укриття. За оптимістичними прогнозами, роботи можуть тривати кілька років, адже виконувати їх доведеться на висоті та в умовах підвищеного радіаційного фону.

Потрапити під конфайнмент можна лише після суворої підготовки: відвідувачі проходять кілька рівнів контролю та перевдягаються у спеціальний одяг. Далі — так званий «золотий коридор», який з’єднує енергоблоки та частково екранує радіацію.

Безпосередньо біля саркофага час перебування обмежений. Після російської атаки під конструкцією утворюються калюжі — вода просочується крізь пошкодження. Радіаційний фон у приміщеннях різний: у щитовій 4-го енергоблока він у сотні разів перевищує природний.

Попри це, працівники станції запевняють: наразі різкого зростання радіаційного фону навколо укриття не зафіксовано. Водночас загроза залишається, адже подальші атаки або руйнування можуть призвести до нових ризиків.

Чорнобиль, який став символом найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття, навіть через десятиліття залишається зоною підвищеної небезпеки — і водночас об’єктом, що знову опинився під загрозою через війну.