Старший солдат Віктор зараз служить стрільцем роти охорони одного з ТЦК та СП Івано-Франківської області.
Історію бійця розповіли на сторінці Івано-Франківського ТЦК та СП.
До лав Збройних Сил України чоловік вступив ще в 2012 році, коли проходив строкову службу у внутрішніх військах. В 2014 році пішов добровольцем в 5 батальйон Івано-Франківського ТРО, який тримав позиції під Ілловайськом.
Віктор втретє опинився у війську також добровільно, коли 24 лютого 2022 року прийшов до центру комплектування та отримав направлення у 8 батальйон 10 ОГШБР.
На початку повномасшатабного вторгнення цей підрозділ боронив Київщину, а після її звільнення Сумщину та Харківщину. Поранення наш герой отримав в боях за Донеччину в районі населеного пункту Берестове, лікувався в госпіталях Дружківки та Чернівців. В січні 2023 року був переведений на службу за місцем проживання, де несе її і понині разом з такими ж побратимами, які пройшли через криваві жорна війни.
Батько двох неповнолітніх дітей відчуває підтримку сім’ї та вважає, що служба в лавах Збройних Сил України – це те, що рано чи пізно очікує на кожного, хто любить свою країну, тому не треба ховатися і тікати, тому що від себе не втечеш.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні