Василь на псевдо "Зять" - командир взводу 206 батальйону 241-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Історію військового розповіли на Facebook-сторінці 206 батальйону територіальної оборони ЗСУ.
Боєць родом з Івано-Франківщини, до повномасштабного вторгнення працював у мережі магазинів EVA. Закінчив Івано-Франківський Національний технічний університет нафти та газу за фахом "Фінанси та кредит".
"Працював, планував майбутнє, але всі мрії спаплюжила війна. Тому, за покликом серця та у відповідності до мобілізаційних потреб країни, Василь долучитися до спротиву", - йдеться в дописі.
Історії бабусі Василя про військову звитягу її батька впливали на формування в онука принципів справедливості та гідності. Отже, коли загарбник знову прийшов на нашу землю, "Зять" без сумніву вступив до лав ЗСУ, бо захист Батьківщини та віддане служіння народові України, якому присягнув на вірність, є головною мотивацією.
«Зять» долучився до підрозділу й одразу вирушив на виконання бойового завдання на Харківщину. Завдячуючи досвідченому та дружньому колективу, легко адаптувався до служби, адже військове братерство це, насамперед, взаємодопомога та підтримка.
Взимку під час Бахмутської компанії він отримав кульове поранення в ближньому контактному бою:
"Мінливість бойової ситуації, непередбачуваність, а також необхідність в швидкому прийнятті рішень, - це ті фактори, з якими я зіштовхнувся в першому бою. Після лікування та реабілітації повернувся в стрій", - зазначає Василь.
Зараз "Зять" сумлінно несе бойове чергування на Донеччині:
"Ситуація непроста, але контрольована. В проміжках між несенням служби намагаємось вдосконалювати навички – тренуємося та навчаємось. Як говорять, кров та піт - паливо війни, тому краще нехай це буде піт наших тренувань, ніж кров побратимів. Кожен боєць свідомий необхідності вдосконалення своїх навичок, адже підготовлений воїн здатен тримати під контролем ситуацію, що надважливо в бойових умовах. Я усвідомлюю, що ворог нахабно увірвався в мій дім і потрібно чинити опір. Ми обов’язково переможемо, тому що правда на нашій стороні", - додає військовий.
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на пошану його імені та пам’яті. Стоїш і роззираєшся на всі боки, бо хочеться осягну
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п
24 лютого 2022 року був четвер.
У цей день вийшов останній номер газети «Галицький кореспондент». Майже весь номер був про війну.
Цей номер ніхто не прочитав. Бо кіоски того дня не відкрилися. Які газети? Усе змінювалося так швидко, що новина втра