Є місцевості, де писанкарство як ремесло занепадає, а є зворотна сторона – пишуть писанки усім селом. Так є у невеличкій Слобідці, що на Городенківщині, повідомляє "Галицький кореспондент".

Марія Валігурська, коли почала працювати вчителем початкових класів у Слобідці, а це був 1971 рік, про писанки не знала нічого. В селі мешкала гуцулка Єлена, яка навчила пані Марію азам цього ремесла. З часом у директорки школи Мар’яни Микитюк побачила квітку з соломи. І в Марії Валігурської виникло велике бажання зробити щось подібне. Так, крок за кроком, пані Марія стала справжнім асом у соломоплетінні.

Відтак творчі навики знадобилися у писанкарстві. На віск Марія Валігурська мала алергію, тому перші писанки були з бісеру, а пізніше почала прикрашати соломою. Робить пані Марія й патріотичні писанки – на блакитну основу накладає жовту солому.

Крім соломоплетіння й писанкарства, Марія Валігурська – талановита художниця. Квіти у її виконанні наче живі. Що цікаво, малює винятково квіти. Їй це дуже імпонує.

Іншу слобідську майстриню Галину Грушецьку писати писанки навчила бабуся Василина, а з часом сусідка Гафія Волошин. До слова, писанкарством пані Галина займається ось уже майже 30 років, і починає їх писати відразу після Різдва. На Покутті, як розповідає майстриня, колись фарбували писанку у природні барвники: зеленку, буряк, кислу яблуню. Переважають здебільшого рослинний і тваринний орнаменти. Щодо символів, то зображують безкінечник як символ безкінечності, трикутник, що символізує землю, хрестики, церкву, дерево життя. З тварин – рибки, коні, баранчики, козлики, курочки, півники.

Покутська колористика на писанці також особлива – це білий, жовтий, зелений і червоний кольори. Продовжує справу Галини Грушецької її донька Марина, яка здебільшого спеціалізується на драпанках.

Юлія МАРЦІНІВ 

Як повідомляв "Галицький кореспондент", у Галичі покажуть унікальні писанки, які врятували зі зруйнованого окупантами “Добропарку”