Нацгвардієць Ярослав на позивний “Псих” у мирному житті працював трактористом, допоки у 2019 році не вступив до лав ЗСУ. До 2022 року боєць воював у “гарячих” точках на Донеччині у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, а у 2023 році тримав позиції на Луганщині у складі роти оперативного призначення НГУ.

Після уламкового поранення у березні Ярослав проходить реабілітацію на Івано-Франківщині. Про бої на Сході України, свій позивний та мрії про перемогу військовий розповів “Суспільному”.

“Позивний мій досить специфічний — Псих. Ми стояли на позиції, стріляв танк, і я по рації передав його координати. Побратим Василь виглянув зі свого окопу і каже: “Дивлюся, стріляє танк, ти стоїш, в рацію щось говориш, куриш і просто дивишся по боках. Щоб нормальна людина так стояла і дивилася, це — ненормально. Тільки псих може таке робити”, — переказує слова побратима Ярослав.

Свій позивний боєць отримав під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну, однак до лав ЗСУ вступив у 2019 році. До 2022 року він воював у Попасній, під Мар’їнкою та Бахмутом.

“До 2019 року я працював трактористом. Потім посидів, подумав і вирішив підписати контракт у 24 окрему механізовану бригаду. Там прослужив в артилерійському підрозділі. І у 2022 році звільнився — 31 січня. Що спонукало мене підписати тоді контракт? Я думаю, як і кожного чоловіка, — захист Батьківщини, рідних, близьких”, — розповідає нацгвардієць.

Після початку великої війни Ярослав повернувся до війська і спершу служив на Івано-Франківщині. На початку 2023 року він перейшов у роту оперативного призначення стрілецького батальйону або, як каже військовий, “веселий підрозділ”.

“Ми один одного розуміли з півслова — що і як зробити, кому та що виконувати. Якщо нам треба було копати, то ми робили це на перезмінку і по черзі відпочивали. Сном то не можна було назвати. Просто приліг, відпочив і далі службу поніс. “Веселий підрозділ”, бо якщо потрібно виконати бойове завдання, хлопці йдуть і виконують його. Поставили завдання тримати лінію оборони — вони стоятимуть і триматимуть лінію оборони, не зважаючи на те, чи там танки, чи піхота”, — говорить Ярослав.

У 2023 році нацгвардієць з побратимами воював на Луганщині. Серед його бойових завдань — зачистка та штурм. За військовою професією, Ярослав — помічник кулеметника, однак на той момент у підрозділі ці посади були зайняті. Тому бійцю доручили стріляти з РПГ.

“На другу добу нашого перебування на позиції до нас почав виходити мос**льський РПГ-шник. Та свинособака спочатку почала по деревах стріляти. І я думав: “Стріляєш? Ну стріляй. Головне — не сюди”. Потім дивлюся, а він почав прицільніше стріляти. Лишень виглядаю з окопу, а у мене постріл від РПГ пролітає над головою. Я швиденько пригнувся, вистрілив у нього з підствольника і дивлюся — лише його капці полетіли в кущі”, — пригадує нацгвардієць.

10 березня 2023 року приблизно о 07:00 Ярослав отримав уламкове поранення в ногу.

“Танк останнім пострілом дістав мене в окопі. Тоді біля мене стояв ящик з гранатами. Я не одразу зрозумів, що це — уламкове поранення. Думав, ударною хвилею вдарило в ногу. Дивлюся: штани подерті, притискаю — починає виступати кров. Кажу хлопцям: “Я — 300″. Одразу мені наклали турнікет, викликали групу евакуації, винесли мене. Побратими потім розповідали, що тоді за добу ще чотири-п’ять разів танк виїжджав працювати саме по тій позиції”, — говорить боєць на позивний Псих.

Після поранення воїн 20 днів провів у госпіталі на Харківщині. Пізніше повернувся на реабілітацію в Івано-Франківську область. Ярослав каже: чи зможе повернутися на фронт, поки не знає, оскільки чекає на висновок військово-лікарської комісії.

“Тішуся, бо живий, бо бачу багатьох своїх побратимів, свого 7-річного сина. Перемога для мене означатиме, що Україна далі буде незалежною й міцною”, — каже Ярослав.

Читайте також: Бог жив з нами в окопах: як прикарпатський боєць «десятки» три місяці воював під Бахмутом