Михайла Глаговича можна назвати залізним лікарем. Він пройшов шлях від санітара до завідувача хірургічного відділення в обласній дитячій клінічній лікарні. Кандидат наук, доцент кафедри дитячої хірургії та пропедевтики педіатрії Івано-Франківського медичного університету.

Коли в 2014 році московити на Сході України розв’язали війну, Михайло Глагович спершу відгукнувся бути волонтером. Але врешті таки вирішив стати військовим лікарем. Потрапив до складу 66 ВМГ (військового медичного госпіталю), де протягом 2015-2016 років без страху рятував воїнів на передовій. Відтак повернувся до мирного життя.

Та повномасштабна війна змінила плани пересічних українців, і Михайла Глаговича також. Наприкінці березня друзі-медики, зокрема доцент кафедри стоматології Івано-Франківського медичного університету Степан Андрійців та завідувач хірургічного відділення Тлумацької ЦРЛ Віталій Маланчук передзвонили йому. Катастрофічно не вистачало лікарів на фронті. Без жодних роздумів і вагань Михайло Глагович поїхав до Краматорська. Потім був Сіверськ, Білогорівка. Медик працює у складі медичної роти в одній з бригад десантно-штурмових військ.

Лікар запевняє, що вони забезпечені всім необхідним, а коли щось закінчується, дають знати. Активно допомагає як держава, так і волонтери, зокрема з Івано-Франківська, Тлумача, Бурштина, Рогатина. Зараз уже й ситуація з медиками краща. Єдине – потребують хоча би одного анестезіолога. Хлопці приїжджають на місяць-два, але добре було б, щоб анестезіолог був постійно. Особливо відзначив Михайло Глагович судинного хірурга Ярослава Богака, який завдяки шунтуванню врятував воїнам більше 70 кінцівок. Якби не він, було б чимало ампутацій…

З сумом лікар розповідає про доброго друга, виконуючого обов’язки завідувача кардіологічної реанімації Олександрівської клінічної лікарні м. Києва та футболіста в одній особі – Дмитра Сербіна:

«Я виконував певне завдання в Білогорівці. До слова, тут досі тривають запеклі бої. Загинуло багато наших бійців, чимало поранених. Коли ми поверталися назад, було вже темно. На щастя, нам виїхати вдалося. У той момент в Білогорівку заїжджав Дмитро з хлопцями, і їх накрив ворожий обстріл. Він загинув на місці. Дуже була хороша людина, справжній професіонал».

За словами Михайла Глаговича, не вдалося врятувати близько десяти воїнів. Пригадує випадок, коли бійця реанімували, серце запустили, а коли відправили до Краматорська на подальше лікування, там, на жаль, помер. Різне буває, каже, про емоції на передовій потрібно забути, просто якісно виконувати свою роботу.

Незважаючи на вимкнення електроенергії, бригада Михайла Глаговича забезпечена необхідним. Є генератор, старлінк. Якщо є питання, які стосуються іншого спеціаліста, чи просто потрібно порадитися, практикують відеомедицину. А загалом, за словами лікаря, процес цілком налагоджений. Вони надають першу допомогу, якщо потрібно виконують оперативні втручання, а далі відправляють, до прикладу, до Дніпра. А звідти вже до Києва чи Львова, в залежності від отриманих травм. Все відбувається дуже швидко.

Ротацій немає. Єдине, що дозволили поїхати на кілька днів у відпустку. А так Михайло Глагович постійно на варті порятунку наших мужніх захисників.

Юлія Марцінів