За принципової позиції прокурорів Івано-Франківської обласної прокуратури судом апеляційної інстанції залишено без змін вирок суду, яким місцевого мешканця визнано винним у вчиненні замаху на вбивство судді та незаконному поводженні з бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 379, ч. 1 ст. 263, КК України).
Прокурори у суді довели, що в серпні 2020 року засуджений намагався вбити суддю одного із районних судів Прикарпаття.
Чоловік раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, а суддя був головуючим у черговій справі щодо нього. Щоб уникнути покарання – позбавлення волі на тривалий строк, відтермінувати винесення вироку та залякати інших суддів – він вирішив убити суддю.
Він слідкував за суддею та встановив місце проживання. Вночі спільно із невстановленою особою закріпив перед гаражем судді вибуховий пристрій – гранату типу «Ф-1», який повинен був вибухнути під час відкриття гаражних ролетів. Однак вибуховий пристрій не здетонував, а був виявлений потерпілим і знешкоджений вибухотехніками.
У грудні 2021 року правоохоронці затримали правопорушника і відтоді він перебував під вартою.
Суд першої інстанції визнав його винним в інкримінованому злочині та засудив до 10 років позбавлення волі. Вирок був ухвалений 23 жовтня 2023 року Долинським районним судом.
Сторона захисту оскаржила вказаний вирок в апеляційному порядку, просила скасувати його та виправдати обвинуваченого.
Заслухавши доводи сторін, Івано-Франківський апеляційний суд підтримав позицію прокуратури, залишив без задоволення апеляційну скаргу, а покарання, призначене судом першої інстанції, без змін.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює