Для того, хто любить свою роботу, вона буде здаватися найкращою у світі. Але є професії, які справді чимось особливі, а про деякі з них більшість людей навіть не чули.

 Поліграфолог

«Правда вас вільними зробить: Єв. від Івана» – такий напис бачать усі відвідувачі офісу, де вміють визначати правду і брехню. Поліграф, або детектор брехні, не надто популярний в Івано-Франківську. Здебільшого з такими перевірками поліграфолог Роман Микитчук їздить по Україні, найчастіше послугу замовляють великі підприємства. Приводів удосталь: підвищення на посаді, крадіжки, хабарництво, прийом на роботу. Багато перевірок планові. І це чудово дисциплінує роботу на підприємствах, особливо керівників з високою заробітною платою.

А у Франківську найбільший попит на тестування щодо подружньої зради. До речі, у більшості випадків люди, які погоджуються пройти перевірку на детекторі брехні, говорять правду.

Поліграф – це крісло з обладнанням, електронний ящик, який опрацьовує інформацію, і комп’ютерна програма, що видає результат. На кріслі є датчик сідниць, ніг і рук, датчик нижнього і верхнього дихання. Устаткування, яке вдягають на людину, відслідковує глибину й амплітуду дихання, виділення поту, пульс, артеріальний тиск та рухи тіла. Все це записується у вигляді поліграми якраз під час того, як людині ставлять запитання.

Іноді клієнти пробують обманути поліграф – начитаються різних рекомендацій в інтернеті, більшість яких, до речі, пишуть самі ж поліграфологи – аби легше було вивести на чисту воду. Так під час тестування клієнти починають совгати ногами, шурхотіти руками, крутитися, але апарат фіксує такі відхилення і записує їх як ознаки приховування інформації. Також прилад показує, коли людина є нетверезою або перебуває під дією наркотиків.

Перш ніж стати поліграфологом, Роман Микитчук понад 20 років працював у правоохоронній системі. Саме цей досвід дозволяє йому розпізнати справжні реакції людини і поставити влучні запитання.

Кінезіолог

Кінезіологів у Франківську можна перелічити на пальцях однієї руки, та й взагалі мало хто чув про таку професію. Найбільше кінезіологія популярна наразі в центральній Україні. А взагалі вона стала відомою в нашій країні не так давно, хоча у світі її застосовують десятки років. Кінезіологія з грецької перекладається як «рух» і «знання» – це наука, що вивчає м’язовий рух у всіх його проявах.

Франківський атовець Ігор Дільний давно цікавився цією темою, після демобілізації вивчився на фізичного реабілітолога, відкрив реабілітаційний центр, наразі опановує прикладну кінезіологію. Каже, що вона дозволяє перевірити тонус м’язів і знайти причини зниження їх адаптаційних можливостей. Дозволяє розширити діагностику, працює з причиною, що викликає біль, а не просто заглушує його.

Під час масажу Ігор уміє знайти проблемні точки. «Часто, коли, наприклад, болить рука, звертають увагу лише на саму руку. А причина болю може бути захована в шиї. Адже всі органи взаємопов’язані. Саме через комплексну фізичну реабілітацію можна вирішити багато психологічних проблем. Я постійно в цьому переконуюся. Особливо завдяки методиці кінезіології. Ви навіть уявити не можете, наскільки тісний зв’язок тіла і психіки. Шкода лише, що люди звертаються, коли їм уже геть зле», – зазначає він.

А ось Іванна Ковалишин майже два роки практикує енергетичну кінезіологію,  яка ґрунтується на китайській медицині. Відмінність її від прикладної кінезіології у тому, що під час сеансу Іванна працює не лише з фізичним тілом, але й з енергетичним полем людини, де власне і зароджуються всі болячки.

«Наше тіло знає про нас усе, воно зберігає всю інформацію про нас від самого зачаття, – пояснює фахівець. – Кінезіологи дослідили прямий зв’язок наших м’язів з підсвідомістю, таким чином за допомогою тестування м’язів можна отримувати відповіді від тіла щодо стану організму, психіки й емоцій. Можна продіагностувати будь-який дисбаланс в енергетичному полі і фізичному тілі людини, підібрати найкращі методи корекції. І тут не йдеться про цілительство, тобто зцілення від хвороб загадково-магічними методами – кінезіологія ґрунтується на науковому підході до законів життєдіяльності та збереження енергії».

Іванна прийшла у цю справу через власну біду. Багато років поспіль вона прокидалась з відчуттям болю в спині. І жодні костоправи, мануальні терапевти, остеопати, вертебрологи не могли усунути цей дискомфорт на тривалий час. Іванна шукала фахівця, який би допоміг з’ясувати причину, а не просто зняти симптоми.

Крига скресла, коли їй порадили звернутись до енергетичного кінезіолога. Вже після третьої корекції біль у спині нарешті зник. Терапія тривала більше року, але за цей час Іванна позбулася всіх своїх недуг.

«Я довгий час була домогосподаркою, але завжди цікавилася китайською метафізикою, – каже спеціаліст. – Спочатку цілі стати кінезіологом зовсім не було. Але перші позитивні зміни в друзів після моїх корекцій мотивували мене продовжувати навчання. І я так захопилась, що якось майже непомітно стала сертифікованим спеціалістом у напрямках енергетичної і спортивної кінезіології».

Натурник

«Ні, більшість натурників позують оголеними не заради грошей, – усміхається франківська натурниця, мисткиня Олена Матура. – Заради мистецтва. Багато хто не хоче афішувати, що позує, особливо дівчата, бо в соціумі існує міф, начебто це свідчення легкої поведінки».

Майже всі натурники – переважно творчі, інтелектуальні люди, котрі розуміють важливість рисунку для професійного розвитку художника. Зрештою, це і можливість влитись у мистецьку тусовку, познайомитись із творчими особистостями.

Критерії до натурників прості: пластичність тілобудови, щоб можна було якийсь час провести в статичній позиції. Кастингу немає. Є багато охочих позувати: як чоловіків, так і жінок. Для художників важливо, щоб були різні тілобудови і статури.

Оленка Матура почала позувати оголеною років десять тому, ще коли навчалась в Інституті мистецтв. Друзі-художники, які відвідували вечірню художню школу, попросили дівчину попозувати. «Я ніколи не мала відчуття, ніби це щось погане, – каже Оленка. – Як на мене, бути оголеною – це найбільш природний стан людини. Хоча багато хто перший раз дуже соромиться, але художники намагаються розрядити атмосферу жартами, аби натурниця почувалася спокійніше».

Як натурниця Оленка була досить популярна. Річ у тім, що дівчина худорлява, на її тілі видна кожна кісточка, тож малювати таку натурницю дуже пізнавально. Якось Оленку навіть запросили як натуру для картини на тему голодомору.

Санітар Будинку ритуальних послуг

Санітар Григорій не хоче, аби його прізвище називали в статті. Багато людей і так неадекватно реагують на його професію. Часом навіть не хочуть вітатися за руку чи сидіти за одним столом. Григорій не ображається, каже, що всі люди – різні, а він просто виконує ту роботу, яка мало кому під силу, бо має міцну психіку.

Чоловік працює в цій сфері вже 17 років, починав із судового моргу. Спершу прийшов подивитися на процес прийому тіла, розтину, зашивання тощо, бо, як правило, більшість уже на цьому етапі йдуть геть – гидують чи взагалі непритомніють.

Григорій одразу з усім справлявся без проблем, єдине, що йому було морально важко – це приймати тіла дітей, тоді просив напарника підмінити. Вони так домовились. Натомість Григорій брав на себе дуже понівечені тіла.

Тепер в його обов’язки входить прийняти тіло, одягнути, підготувати до похорону: помити, поголити, забальзамувати, рани обробити, щоб потім не текло з тіла, іноді він використовує косметику – коли є синці. Наприклад, якщо на час смерті у людини був сильно підвищений артеріальний тиск, то все її обличчя синіє, тоді треба добряче гримувати. В середньому за день санітар приймає три тіла.

Іноді привозять тіла, які неможливо відмити. А бувають такі, які чомусь дуже важко вдягнути, тим паче, коли важать більше сотні кілограмів. Та найбільше «дістають» родичі, які ставлять чудернацькі вимоги щодо краватки на померлому, кількості складок на штанах… Буває, вбрання настільки мале, що тіло просто фізично не вміщається в нього. Але родичі навіть слухати не хочуть: «Придумайте щось… Ріжте, рубайте…»

«За стільки років я вже стільки всього надивився на цій роботі, що мене вже нічим не здивувати», – усміхається Григорій. 

Сексолог

Сексолог-психолог Аурелія Боляк опанувала цей фах ще багато років тому в Московському інституті сексології, проходила різноманітні курси, чимало практикувала та консультувала, і ось пів року тому відкрила власний кабінет-студію в центрі Франківська. Каже, трохи боялася, що люди будуть соромитися приходити на консультування чи навіть засуджуватимуть. Бо ця тема доволі табуйована серед місцевих.

«Ви собі навіть не уявляєте, наскільки тема сексології глибока і здебільшого зовсім не обмежується фізіологією, – каже Аурелія. – Це і про дитячі травми, і про заборону говорити про секс, про деструктивні установки, про травматичні пологи, про невміння комунікувати в парі… Фактично після моїх консультацій у людей починає мінятися все життя. Але вони про це не пишуть відгуки у публічному просторі, бо якось ніяково зізнаватися, що ходив до сексолога».

У студії Аурелії атмосфера продумана до дрібниць: спокійні тони, красивий дизайн, приємна музика і аромати – усе, аби людина почувалася комфортно і могла відкритися. Сексологиня розповідає, що дуже часто її клієнткам вдається відкрити душу аж до сліз.  

«Пам’ятаю, прийшла одна жінка із запитом розвинути власну сексуальність, але в її уявленні це мало бути просто відточення орально-мануальних ласк, тренування інтимних м’язів тощо, – продовжує фахівець. – Однак насправді сексуальність – це про здатність відчувати своє тіло, бажання, цінності. Тобто вона хотіла розвинути майстерність коханки, а натомість пройшла глибоку психоемоційну трансформацію. Розумієте, багато жінок намагаються здаватися щасливими, вони роками мовчки «терплять» секс із власним чоловіком і вдають, що люблять, що отримують задоволення, а потім плачуть у подушку, бо нічогісінько не відчувають, а іноді ще й потерпають від болю. Взагалі я б сказала, що нині найбільша проблема в парах – те, що люди бояться говорити одне з одним про своє сексуальне життя».

Консультація триває півтори години. Найстаршою клієнткою Аурелії була 60-річна жінка. Чоловіки звертаються трохи рідше, зазвичай із запитами навчитися подовжити статевий акт.    

Сексолог, уролог медичного центру «Мед-Атлант» Руслан Гімон помітив, що чоловікам комфортніше йти до сексолога-чоловіка. Найчастіше звертаються з еректильною дисфункцією. Буває, спершу трохи соромляться розповідати про цю проблему, тому «заходять здалеку» – кажуть, начебто турбує простатит. 

Хоча в практиці медика траплялися і особливі випадки. Наприклад, були пацієнти, які скаржилися, що не можуть впоратися зі своєю гіперсексуальністю. Потім з’ясовувалося, що це прояв їхньої шизофренії. А одного разу прийшов 16-річний хлопчина, який вирішив, що він – дівчина, навіть перетиснув собі статевий орган металевою прищепкою, аби атрофувався. Ба більше – вже назбирав гроші, щоб поїхати в Таїланд і зробити там операцію зі зміни статі. У юнака теж потім діагностували шизофренію.

Профконсультант

Завдання профконсультанта – не обрати людині професію, а продіагностувати здібності і допомогти сформулювати більш точне бачення, куди саме вона хоче рухатися. Аби стати сертифікованим профконсультантом, треба пройти спеціальне навчання, яке в Україні проводять лише дві компанії. Також для цього не обов’язково бути психологом, це швидше базова освіта, яка допомагатиме розуміти здібності людини, нахили, інтереси.

Профконсультантка Ірина Овчаренко каже, що здебільшого люди хоч приблизно, але знають, в якому професійному керунку їм найкраще розвиватися. Просто заважають якісь страхи, комплекси, деструктивні установки. Тому і звертаються до профконсультанта, аби впевнитися в своїх нахилах.

Хоч буває, іноді люди взагалі не мають уявлення, в якому професійному напрямку рухатися. «Не від хорошого життя люди себе не знають, – говорить Ірина Овчаренко. – Часто певні травмуючі причини тягнуться ще з дитинства чи підліткового віку».

До Ірини на консультацію приходять і в досить зрілому віці, як правило, ці люди заряджені потужною і водночас осмисленою енергією, тому з ними дуже цікаво працювати.

Та найбільше історій профконсультантка може розповісти про випадки, коли людина сильно і кардинально хотіла змінити професію, але після тестування виявлялося, що вона на своєму місці і поточна робота найкраще відповідає її вродженим здібностям. З’ясовувалось, що насправді проблема в зовсім іншому, наприклад, у важких особистих стосунках, які настільки вже виснажили, що людині просто хочеться тотального оновлення. А змінити роботу завжди легше, ніж порпатися в своїх емоційних ранах.  

Наталя МОСТОВА