Пам’ятні знаки розмістили та освятили на території альма-матер полеглих захисників – на фасаді гімназії ім. Миколи Сабата у Пасічній.

Відомим франківцям Юркові Стецику та Остапу Бринському, які загинули в російсько-українській війні, відкрили анотаційні дошки.

Тут зібралися родичі, близькі, товариші полеглих оборонців та гімназисти, пише “Галицький кореспондент” з посиланням на міського голову Руслана Марцінківа.

Приклад незламності та позитиву

“Він про музику, рейв, драйв, арт, Пласт та рок-н-рол” – так написано на анотаційній дошці Юркові Стецику. 23-річний молодший сержант, командир відділення 78 батальйону 102 бригади ТРО Юрко мав позивний «Пікассо», був прикладом незламності та позитиву. Йому вдавалося навіть у найчорніші дні бачити світло. 

«І хоч значна різниця у віці, але ми завжди знаходили спільну мову. Людина творча, людина неординарна, завжди на піднесеному настрої та завжди надихав нас, побратимів. Навіть під час великого обстрілу арти, він вмів дещо навіть пожартувати й підтримати бойовий дух», – виступив перед присутніми побратим Юрка Стецика з позивним «Леон».

“Він був бунтарем у всьому, водночас прагнув людей робити щасливішими”, каже батько Юрка – відомий музикант та митець Ярема Стецик. І вірить, що попри свій бунтарський дух та вдачу, таке вшанування полеглих Героїв, як сьогодні, він би оцінив. 

«Будь-які більш-менш офіційні речі він сприймав з такою навіть насмішкою. Але там точно була любов. І він дуже часто, наприклад, коли служив в армії, то там був якийсь театр самодіяльності, і там треба було вбрати вишиванку і шаровари і грати українця. І він розумів, що це точно не про рок-н-рол, але з поваги до тих людей, що то організували, він вдягнув вишиванку і зробив таку поставу типову. Тут, скоріш за все, він радий, що ми зібралися. Зараз буде «Потужняк» 25-го – вечірка рок-н-рольна, і це буде імені Юри Стецика», – розповів батько Юрка Стецика Ярема Стецик. 

І як точно хотів би Юрко, його батько Ярема Стецик разом з присутніми заспівали пісні, які у своїй останній відпустці виконував син. 

Було б 15 років спільного життя

36-річний Остап Бринський – один із двох синів знаного художника Богдана Бринського. Громадський активіст, митець, аналітик закінчив Києво-Могилянську академію за спеціальністю «Філософія». Працював аналітиком у сфері публічних закупівель у складі громадських організацій. Однак з приходом московських солдатів до України, вирішив стати на її захист. 

«Я не дуже хотів, щоби він ішов. Бо два з однієї хати. Кажу, як, Остапе, два з однієї хати, але він гідно виконав свій громадянський обов’язок. Він казав: «Тату, ти знав, що ми підемо». Для мене це є честь, що багато його друзів прийшли, що пам’ятають. Місто вшанувало гідно, так і має бути. І в таких закладах, де патріотично треба виховувати молодь», – розповів батько загиблого Героя Остапа Бринського Богдан Бринський. 

Цього року святкували б 15 років спільного життя. Дружина Остапа Бринського Младена Качурець розповідає, люблячий чоловік і батько був для них з донькою Соломією не лише опорою та підтримкою, але й партнером. Вони усе робили разом: трудилися, подорожували та розвивалися. 

«Остапчик був і залишається люблячим батьком для нашої донечки. Він був для неї теж найкращим другом. Мені було завжди приємно дивитися, як бавились і як вони з Соломійкою знаходили спільні інтереси. Вона сприймала свого тата не як когось суворого, а дійсно як свого найкращого друга. Справді, як Соломійка потім сказала: він вмів жити, і вмів любити життя таким, як воно є. Не очікувати чогось надзвичайного, а просто проживати прості миті щасливо», – пригадує дружина загиблого Героя Остапа Бринського Младена Качурець. 

Пам’ятати тих, хто став на наш захист

Як пише Руслан Марцінків, понад 400 хлопців та дівчат Івано-Франківської громади поклали свої життя у боротьбі за незалежність України. Війна триває, однак наше завдання сьогодні – у цій боротьбі пам’ятати тих, хто першим став на захист країни та загинув за її свободу. 

«408 хлопців ми поховали в Франківській громаді, 107 вважаються за зниклих безвісти, з них 89, які вже понад рік перебувають в статусі зниклих безвісти, це велика цифра для нашої громади. Зберегти пам’ять надзвичайно важливо, як найдовше, у вічність. Тому дякую сьогодні всім, хто доклався, щоб ці анотаційні дошки були відкриті, в нашій Українській гімназії №1. Дякую всім за молитву, бо те, що ми можемо сьогодні зробити для душ – це молитва. Дякую захисникам, хлопцям і дівчатам які тут є присутні, які є військовими або вже демобілізувалися – за захист. І найголовніше – зробімо так, щоб наша вся допомога привела до найкращого – до перемоги», – зазначив Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків. 

До теми: “Загинув, рятуючи життя побратима”: в Угорниках відкрили анотаційну дошку полеглому військовому