"Достойний син і брат. Люблячий чоловік і батько. Порядний товариш і вірний військовий побратим. Таким Олександра Костюка запам’ятають ті, хто його знав", - йдеться в дописі громади.
Олександр Костюк народився 27 серпня 1970 року в Калуші. Навчався у школі №6. Фах електромеханіка здобув у Стрийському училищі.
Працював на різних підприємствах. Перед мобілізацією до Збройних Сил України працював на калуському заводі «Три бетони». 29 років прожив із коханою дружиною. У міцній сім’ї народилося троє дітей.
Боєць служив телефоністом-лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу зв’язку механізованого батальйону.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, 16 грудня біля одного з населених пунктів Бахмутського району загинув внаслідок ворожого обстрілу з дронів, отримавши поранення, несумісні з життям.
Олександра Костюка поховали на Алеї Слави міського кладовища.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні