«Rock-H» або «Рокаш» – український рок-гурт з Мукачева, півфіналіст проекту “Свіжа кров” на телеканалі «М1», лауреат фестивалю «Червона рута».

Слово «Рокаш» (угор. rakás) закарпатською говіркою означає «гурт», «купа», «спільнота» і разом з тим має корінь «рок», позначаючи стиль музики колективу. Свій стиль музиканти називають «Subkarpathian rock» (підкарпатский рок), за аналогією з історичною назвою території Підкарпатська Русь, звідки походить гурт.

Більшість пісень гурту написані закарпатським говором, самі музиканти називають його «русинська бесіда». На початку творчих пошуків були також пісні літературною українською, англійською та французькою мовами, але з 2011 року вони не входять до концертного репертуару гурту.

– Минулий рік був багатий на переміни для групи: пішов вокаліст, записано новий альбом… Як би ви охарактеризували ці зміни – це криза чи свідомо вибраний рух, і рух куди?

Для артиста найгіршим є потрапити в зону комфорту, що сталося після виходу другого альбому «Отава», коли для написання третього альбому потрібно було щось кардинально змінювати. Почалися творчі експерименти і пошуки, щоб вийти з цієї зони комфорту. Одним з експериментів було введення нового вокалу задля збагачення палітри звучання. І не тільки чоловічого, але й жіночого на прикладі дуету з Олесею Киричук. І після цих творчих експериментів у колективі з’явилися творчі розбіжності.

Після того, як я спробував себе в новому амплуа, назад шляху вже не було, тому що повернення назад, до старого свого статусу зумовило б припинення написання нових композицій. І тому так сталося, що четвертий альбом «Рокаша» я писав не як альбом гурту, а як свій сольний альбом і планував його видавати під власним іменем, паралельно з діяльністю гурту. У світовій практиці у гуртів часто трапляються ще й сайд-проекти («Queen», «SOAD»). Але це поставило під загрозу існування гурту. Тому співпраця з вокалістом припинилася через його небажання працювати у таких умовах.

Обставини призвели до того, що мені довелося стати вокалістом гурту «Рокаш». А мій сольний альбом став четвертим альбомом гурту. Цей рух вибраний свідомо, щоб уникнути творчої кризи. Своїх цілей ми не змінювали від початку існування гурту, тримаємося однієї лінії. Склад людей, які ідуть поряд з нами, змінився повністю, але рух не зупиняється.

– Музика «Рокаша» вирізняється високою професійністю і культурою виконання. Як вберегтися від певного консерватизму, який в таких випадках може стати перепоною в актуальності продукту і звуку?

Ми постійно експериментуємо і ніколи не є самовпевненими щодо звучання продукту. Я довіряюся аранжувальникам, які не є авторами пісень. І навіть якщо в результаті пісня звучить не так, як я собі уявляв, це добре, тому що інший погляд на звучання завжди освіжає музичний продукт. Для того, щоб була справді висока якість, потрібно писати дуже багато, і кількість перейде в якість. І, як казав покійний Кузьма, ти сам не помітиш, як одна з твоїх пісень стане хітом. А хіт – це найвищий показник музичної якості, який витримує будь-яку критику.

– Через культурні і природні особливості Закарпаття – досить герметичний регіон на загальноукраїнському фоні. Наскільки ви себе відчуваєте культурно вкоріненими в Україну?

Я б не говорив “в Україну”, тому що зараз усе сприймається дещо заполітизовано. Я відчуваю себе вкоріненим у слов’янську культуру. Хоча закарпатська культура для мене – це гримуча суміш слов’янського, романо-германського, тюркського (угорці), єврейського і циганського.

– Останній альбом «Співаночки про любов» продовжує обраний напрям, який ви назвали підкарпатським роком. Які основні ознаки цього стилю у вашій інтерпретації?

Підкарпаття, або, як кажуть у нас, Пудкарпаття – це регіон, який не є суто гірським, у якому змішалося, як я вже казав, багато культур. Великий вплив має європейська культура, і тому робити пісні суто в гуцульсько-карпатському звучанні з використанням етнічних інструментів було б для мене не цілком природньо. А ось домішувати елементи європейської культури – запозичувати звучання від британських гуртів «Muse», «Coldplay», вірменсько-американського гурту «SOAD», німецького гурту «Rammstein», а також балканського звучання – є більш природним. І хоч наші пісні написані мовою, якою розмовляють у нашому регіоні, давня історична назва якого Підкарпатська Русь, тексти для мене мають вторинне значення.

– На сьогодні із Закарпаття найвідомішими є дві групи – це «Рокаш» і «308». Як би ви описали закарпатську рок-сцену, що ще цікавого діється там, за перевалом?

Зараз набирає обертів і популярності (причому набагато швидше, ніж вказані гурти) гурт «Чаламада» з Виноградова, яким би хотілося побажати великого музичного майбутнього. Вони так само працюють з народною інтонацією, використовуючи русинську бесіду, домішуючи у звучання стиль реггі, а у вокалі присутні нотки від «П’ятниці».

Також я при нагоді намагаюся допомагати гуртам, які можуть достойно представляти Закарпаття на всеукраїнській рок-сцені. Це такі гурти, як «Станція» і «МанТор». Це потрібно розвивати і підтримувати, щоб у Закарпатті відбувалися повноцінні музичні фестивалі, на яких, за прикладом фестивалів у Львівській області, основну програму заповнювали б якісні місцеві гурти із запрошеними хедлайнерами-зірками. Тому що без якісного місцевого музичного продукту дуже важко зробити повноцінний фестиваль.

– Мультикультурність регіону – це великий плюс для творчості. Ви себе позиціонуєте як русинська група. Що таке русинство в цьому контексті для вас?

Для мене це, в першу чергу, не політичний термін, а традиції і коріння, спадщина людей, які проживали в цьому регіоні і залишили великий особливий пласт культури. Його потрібно розвивати, модернізувати і популяризувати.

– Недавня співпраця з Віктором Павліком, запис спільної пісні, спільний трек з групою «Мері», зйомки в кліпі письменника Андрія Любки – за якими критеріями ви приймаєте рішення про дуетні номери?

Ми ніколи спеціально не плануємо дуети. Можливо, в захмарних мріях десь є зробити дует з «Океаном Ельзи» або Сержем Танкяном, одним з лідерів гурту «SOAD», але, насправді, ми використовуємо принцип робити все, що хочеться, що тобі приємно, при нагоді мати приємне спілкування з різними людьми і експромтом створювати спільний творчий продукт. Головне – щоб при цьому отримували задоволення обидві сторони. Всі люди, з якими ми співпрацюємо, завдяки своїй наполегливій праці викликають у нас велику повагу.

– Закарпаття, на відміну від багатьох інших областей України, межує з Угорщиною, Словаччиною, Румунією. Чи ця відкритість і близькість до Європи дає можливість вам гастролювати там? Як справи з концертами за кордоном?

Основна маса концертів за кордоном, як і в більшості українських музикантів, – це концерти для діаспори, для україномовних слухачів. А моя мрія – створити такий музичний продукт, який не потребує розуміння мови, а був би поза мовним бар’єром. Цього, на мою думку, дуже добре досяг закарпатський гурт «Гудаки», основна маса їх концертів відбувається не для носіїв мови, якою вони співають. Концертна географія у них надзвичайно широка.

– Переважно рок-музиканти в Україні завжди асоціюються з бідністю. Але, мені здається, тут зворотна ситуація: з огляду на те, скільки коштує запис пісень і кліпів, а фідбек не завжди є – чи варто себе доводити до цієї бідності витратами на музику?

Варто робити в житті те, чого не можеш не робити. Тоді це буде справжнє мистецтво і справжнє задоволення від життя. Гроші – явище тимчасове, як і життя, а мистецтво – вічне.

Без чого/кого не було б «Rock-H»? Без щоденного творчого пошуку. А наша приналежність до культури Закарпаття не є ключовою. Місце народження в тій чи іншій державі чи культурі – це випадковість. Тому особливо гордитися тим, що ти є носієм якоїсь культури, – це несерйозно, пахне патріотизмом, який також є політичним поняттям. Гордитися треба результатом наполегливої праці.

– Яку музику ви слухаєте самі, на які концерти ходите?

Слухаю будь-яку якісну музику, не має значення стиль і напрямок, головне, щоб це було професійно. Якщо казати про мою улюблену музику, то це «Океан Ельзи» та «SOAD». Люблю ходити на концерти молодих музикантів, не тільки щоб заплатити за квиток та їх підтримати, а й щоб відкривати для себе нові музичні самородки, цікаві особистості і спілкуватися з ними після концертів.

– Хто і що вас надихає?

Мене надихають успішні люди в будь-якій сфері, прочитана книга, переглянутий фільм, відкриття для себе нового гурту з цікавою музикою.

– Яку найкращу, найціннішу пораду вам дали стосовно творчості? Хто це був?

Найкращу пораду мені дали під час участі в проекті «Свіжа кров» на «М1». Ми приїхали зі спектром репертуару від поп-року до шансону, і для шоу режисери обрали саме пісні на русинській бесіді. Це допомогло нам обрати напрямок, у якому працюємо і дотепер. Це був переломний момент для гурту.

– Як ви налаштовуєтесь на виступ, що може вас «обламати»?

Я якось про це і не думаю. Це те саме, як би я себе налаштовував, як вийти з дому, піти до міста, на зустріч. Головне – щоб ти висловлював свої думки щиро, поводився природно, був самим собою. Всі інші налаштування на виступ – це питання технічного плану, які не завжди залежать від тебе, тому перейматися ними не варто.

Головні принципи, за якими ми живемо, це: «все життя – це гра» і «те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Тому навіть «облом» – це також свого роду гра. Після кожного падіння відбувається злет.

– Яка причина може послужити для скасування вашого концерту?

Не можу поки що сказати, бо ще не скасовував концертів за власною ініціативою. Головне, щоб було здоров’я.

– Яку музику ви слухали в дитинстві? Чиї касети затирали до дір? На кого з виконавців хотіли бути схожі?

– Слухав гурт «Браво», Висоцького, Віктора Цоя. А на кого хотів бути схожим? Краще скажу, на кого не хочу. Не хочу бути схожим на себе вчорашнього, тому що це буде ознакою застою. Людина повинна постійно прогресувати і змінюватися. Це найефективніший шлях до розвитку.

– Якби у вас було завдання знайти свій аналог у закордонній музиці… На який неукраїнський колектив ви, на ваш погляд, найбільше схожі? 

На «SOAD». Але, напевно, не в чистому вигляді. А на щось середнє між сольними проектами лідерів цього гурту Сержа Танкяна і Дарона Малакяна (Scars on Broadway).

– Жінка-менеджер в групі – чим це краще?

Не можу сказати, бо не маю з чим порівняти. Головне ­– щоб була ефективність праці.

– Ви якось прогнозуєте свої стратегії і тактики у розвитку того, чим займаєтесь? Що для вас важливе і що недопустиме?

Стратегічно важливо, щоб постійно відбувалися творчі пошуки, видавався новий музичний продукт, щоб не було кризи жанру. А найгіршим є – сподіватися, що хтось замість тебе щось вирішить, бути заручником ситуації. Потрібно все вирішувати самому, не чекати допомоги збоку, щоб потім не було розчарувань, і шукати корінь своїх успіхів і невдач тільки у собі.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ