Напередодні 24 лютого Ярослав Залипка отримав важку травму. Проходячи тривале лікування, старався якнайшвидше стати на ноги.
«Якби не травма, я з першого дня був би там, зі своїми…», - постійно казав він рідним, відколи почалось повномасштабне вторгнення.
З 27 березня 2018 року до квітня 2021 року брав безпосередню участь в Антитерористичній операції та Операції Об’єднаних Сил на території Донецької і Луганської областей.
5 червня 2022 року старший матрос Ярослав Залипка з м. Рогатин повернувся на передову. У складі гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти виконував бойові завдання у Бахмуті, Водяному.
7 лютого у Донецькій області обірвалося життя Ярослава.
Ярослав Залипка народився у Рогатині (16.01.1981 р.). Навчався у Рогатинській ЗОШ №2. Відтак здобув освіту у Рогатинському державному аграрному коледжі за спеціальністю «зоотехнік». З червня 1999 року до жовтня 2000 року пройшов строкову службу. Його життя не було легким - війна, трагічна втрата доньки. У мирний час працював в Україні та за кордоном.
"Радів успіхам донечки Діанки, будував сімейні плани на майбутнє, але війна написала свій жорстокий сценарій. Не стало сина, батька, чоловіка і брата... Не стало нашого Захисника", - йдеться в дописі.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п