Сороки – одне із найстаріших сіл Городенківщини, де око милують чепурні обійстя і затишна давня церковця, а цікава сороківська вишивка й автентичні жіночі плетінки бентежать уяву.

Як розповіла «Галицькому кореспонденту» 90-літня Євдокія Долинна, яка за свій поважний вік пережила польську, німецьку й радянську окупацію, українську вишивку вона любила завжди.

Понівечені молоді роки

Євдокія і Василь Долинні побралися дуже молодими. Чоловік наскільки любив вишиванку, що щодня ходив у ній в тракторну бригаду на роботу. Та недовгим було сімейне щастя молодих людей. Через три тижні Василя Долинного ув’язнили…

Як так? У 1949 році Василь Долинний був охоронцем правопорядку в селі. Одного разу на нього поскаржився чоловік, мовляв охоронець украв у нього гроші.

Насправді це був безпідставний наклеп. Рідний дядько Василя Долинного, який був бездітний, вирішив допомогти залагодити справу. Продав бика й віддав нібито вкрадені гроші. Здавалося, справа закрита, але ж ні. Прокурор на засіданні суду сказав: «Раз віддав гроші, значить брав». І вирок – сім років ув’язнення, з яких відсидів п’ять. Після смерті Сталіна вийшов під амністію.

Перша судимість через кілька років зіграла з Василем Долинним злий жарт. У 1954 році його знову ув’язнили. Через ножове поранення під час бійки на весіллі племінниці запідозрили саме Василя Долинного. А засвідчила в цьому, хто не хто, а рідна племінниця. Ось так буває. І знову термін – сім років.

Прикро було Євдокії Долинній самотужки виховувати дитину, будувати дім, але куди ж було подітися.

«Руські – то страшні люди»

А до одруження, ще у 1947 році, батьки Євдокії Долинної переховували повстанців, якраз на Покрову. Вони лягли спати в хатчині, коли почули, як приїхав трактор з совітами й оточили дім.

Сказали, що хочуть зробити обшук. Повстанці встигли закритися й направили дуло автомата у шпарку дверей. Коли москалі побачили зброю, почали кричати до своїх, що сиділи на тракторі, по допомогу. Та повстанці зуміли втекти за село.

Совіти пішли за сільським головою й наказали йому спалити хату Євдокії Долинної. Правда, той на такий крок не погодився.

«Тоді руські забрали все, що було в хаті. Вони – страшні люди», – розповідає пані Євдокія.

Бідували. Повстанці довідалися, як їм сутужно, то попросили батька піти до Гвіздця й здатися до поліції. Мовляв, що нічого не знали й не винні. Після того життя родини пані Євдокії мало-помалу почало налагоджуватися.

Вуставка, як особливість

Любов до вишивки в сім’ї Долинних зберігалася завжди. Різнобарв’я, багатство, цікаві орнаменти сороківської вишиванки й запаски, а подекуди повністю розшиті рукава – неповторне явище.

Особливістю є вуставка. В неї було вишиття «білим по білому». За словами пані Євдокії, такого не було в жодному селі. Сорочку, яку ще досі вона береже, вишивала її мама, тож їй чимало років.

Також нашій героїні вдалося зберегти кілька бісерних прикрас, в яких виходила заміж, а після того одягала на свята. На жаль, чимало їх віддала родичці, а та не повернула. Всього було 12 бісерних виробів по кілька шарів.

Юлія Марцінів

До теми: Покуття манить традиціями та звичаями. Своєю історією та культурою. Людьми і їхніми родинними історіями. Вишивка та жіночі прикраси саме Городенківського району XX століття – особлива тема. Крізь призму подекуди сумних і трагічних, родинних історій можна показати багатство покутської вишивки. Принамні це вирішив зробити «Галицький кореспондент».

Ця ідея виникла з побаченого давнього родового фото, яке прокотилося у соцмережах. На ньому були зображені дівчата з Ясенева Пільного в багатому національному одязі з цікавими вишиванками та не менш величними головними убраннями. Так, ми вирішили навідатись до Ясенева Пільного…

Перший матеріал із циклу “Вишивка і доля” читайте тут: Вишивка і доля: на Покутті окрему увагу приділяли прикрасам

І другий матеріал: Вишивка і доля: чому не стало родини Бащуків