Одна людина загинула, ще 16 травмувались: прикарпатські поліцейські з’ясовують обставини аварії за участю маршрутного автобуса.
Летальна автопригода трапилась на Надвірнянщині. Водій автомобіля зіткнувся з маршрутним автобусом. У результаті аварії керманич мініфургона загинув на місці події, а водія автобуса та 15 його пасажирів, серед яких 6 дітей, з тілесними ушкодженнями доставлено до лікувального закладу. Причини та обставини аварії встановлює слідство в ході розпочатого кримінального провадження.
Дорожньо-транспортна пригода сталася вчора, 28 серпня, о 19:10 між населеними пунктами Назавизів та Цуцилів.
На місці події працювали слідчі обласного управління поліції, слідчо-оперативна група, працівники сектору реагування патрульної поліції та рятувальники.
Поліцейські попередньо встановили, що 52-річний водій, мешканець району, керуючи автомобілем Peugeot Partner, не обрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з рейсовим автобусом «Богдан» сполученням «Івано-Франківськ – Верховина». За кермом автобуса знаходився 30-річний мешканець Верховини.
В результаті автопригоди водій автівки від отриманих травм загинув на місці події.
Керманич автобуса та ще 15 його пасажирів, серед яких 6 дітей, доставлено до медзакладу. Двоє осіб отримали травми середньої тяжкості, усі інші – легкі тілесні ушкодження. Серед травмованих є переселенці.
На момент аварії в автобусі перебувало 22 людини. Обставини та причини дорожньо-транспортної пригоди з’ясовують слідчі в рамках розпочатого кримінального провадження за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України. Йдеться про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого.
Поліцейські Івано-Франківщини звертаються до всіх водіїв і наголошують на дотриманні ПДР, бути уважним за кермом, адже саме це може врятувати життя – як ваше, так і ваших пасажирів.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює