Лише диво врятувало від загибелі в Гімалаях парапланериста з Коломиї Ігоря Табанюка, «крило» якого згорнулося в ротаційному потоці повітря. Шість суворих листопадових днів на висоті приблизно 3 км витримав він без їжі й засобів для існування – під снігом і дощем на холодній скелі. За його порятунок молився сам Далай-Лама.

«Галицький кореспондент» спілкувався з паном Ігорем і про його минуле льотчика-винищувача, і про драматичну пригоду в індійських Гімалаях, яка зробила його справді відомим на весь світ.

…Все – на диктофоні скінчилась касета. Вже друга. Більше запасних не маю. Хапаю блокнот і починаю нотувати, та розумію, що записуючи слова Ігоря Табанюка, вже починаю писати цей матеріал.

…Є талановиті художники, що майже фізично відчувають напівтони кольорів. Є механіки, які лише за звуком можуть діагностувати будь-який агрегат. І є пілоти… Пілоти від Бога. Пілоти, для яких життя відбувається у незбагненному й недоступному іншим людям просторі – поміж землею та нескінченністю. Саме таким пілотом є колишній заступник військово-повітряного полку з льотної підготовки підполковник запасу коломийчанин Ігор Табанюк. Коли Ігор починає розповідати про польоти, його очі замалим не змінюються в кольорі, бо небо стало невід’ємною й необхідною частиною його життя.

Коли постало питання з вибором професії, розповідає Ігор, він довго не вагався. Вирішив бути, по-перше, як його батько та дід військовим, а по-друге, як батько – льотчиком. До льотного училища поступав кілька разів.

– Я дуже довго не міг поступити в училище, все не проходив за станом здоров’я, – розповідає Ігор Табанюк. – Від хвилювання у мене просто зашкалювало пульс. Один рік, другий рік. Пішов служити строкову службу, знову подаю документи. Першу медичну комісію пройшов. Та у Москві мене знову «завалюють» на пульсі. З того всього я подав документи до Київського інженерного училища.

Та доля знову внесла корективи. Під час здачі вступних іспитів він дізнається, що в цьому училищі є «перекупник» з Чернігівського авіаційного училища. Ігор прийшов до нього з проханням «перекупити» його до авіації. Однак отримав ввічливу відмову. Бо на той час Ігор вже відслужив строкову службу, а отже, був підготовленим сержантом, а за неписаними правилами, таких не переманювали в інші училища. Та Ігор таки домігся свого, і капітан-«перекупщик» ризикнув забрати хлопця до Чернігова.

– Знову медична комісія, – пригадує Ігор. – Сестричка починає робити кардіограму, а я так на неї дивлюсь і кажу « Ви знаєте я через цю кардіограму вже вчетверте не можу поступити в училище»… Вона тоді усміхнулась, знизала плечима – і вже готову кардіограму склала так, що на стрічці не було видно моїх хвилювань.

Та попасти в училище було ще півсправи. Потрібно було в ньому втриматись. Адже з льотчиків відраховували за найменші дрібниці. Лише за перший рік навчання було відраховано 20 курсантів, пригадує Ігор. Свій високий зріст він навчився приховувати трішки підгинаючи коліна, а для того, щоб не мати проблем з кардіограмою, зайнявся аутотренінгом. І йому вдалось отримати офіцерські погони. Однак з армії він пішов через недолугість перевіряючих, яких у Збройних Силах незалежної України розвелося надміру. Справа в тому, що він – російськомовний. І всі лекції з пілотування зі своїми підлеглими він проводив власне російською.

Створивши Збройні Сили, держава не подбала про те, щоб відкрити курси мовної підготовки для своїх офіцерів. А це було більш ніж потрібно. Бо одна справа розмовляти державною мовою в побуті, а зовсім інша перекладати терміни, які на той час були лише російською. Так, якось до нього в частину приїхала перевірка зі штабу. Перевіряючий побачивши лекції, написані російською мовою, визнав це страшним недоліком і наказав до наступного ранку все виправити. Як і належиться відповідальному офіцерові, Ігор, позбиравши по всіх знайомих словники, переписав свою лекцію. Однак на ранок перевіряючого не цікавила якість перекладу. Він визнав роботу офіцера незадовільною, лише через те, що в лекції було пропущено три (!) коми. Так само перевіряю чому було не цікаво, що перед ним льотчик першого гласу з нальотом у більш ніж тисячу годин… Тоді Табанюк грюкнув дверима і написав рапорт на звільнення.

Про це підполковник запасу Ігор Табанюк і досі згадує з сумом, адже в душі він все ж таки військовий льотчик. Та бажання служити і передавати свій досвід молодим пілотам в нього не пропало ще і досі. Однак він знайшов себе і у цивільному житті. І в цьому житті небо зайняло одне з провідних місць.

– Якось друзі запросили мене політати на «крилі» – параплані, – розповідає Ігор Табанюк. – У них довго не виходило злетіти, а в мене це вийшло з першого ж разу.

З того часу Ігор вдруге «став на крило». Згодом він зі своїми друзями створив в Коломиї цілий гурток пара планеристів, з якими вони почали подорожувати Україною і світом в пошуках повітряних потоків.

Одна така подорож мало не стала для Ігоря останньою. В цьому році він з кількома своїми друзям поїхав на польоти в Гімалаї. І під час одного з польотів потрапив у так званий «ротаційний» потік повітря, який просто склав його крило, і Ігор впав на скелі. Врятувало його диво – параплан зачепився за виступ і погасив падіння. Та Ігор опинився у кам’яній пастці, з якої не було виходу без спеціального альпинистського спорядження. Батарейки рації швидко розрядилися, і він не міг зв’язатися з рятувальниками. До того ж Ігор отримав серйозну травму хребта. Однак не втрачаючи віри та волі до життя, він зробив неймовірне. Протримався в горах без їжі, під вітром та дощем, з травмованим хребтом шість днів.

Вдень він намагався зашити нитками та скотчем порване «крило», а вночі передивлявся фотографії, зроблені перед падінням, щоб визначити оптимальний маршрут. Потім йому розкажуть, що вже на четвертий день пошуків у таборі парапланеристів вважали, що вони шукають вже мертве тіло.

– Подивом було для мене, що моєю долею перейнялись не тільки близькі мені люди, але й прості мешканці села Палампур, біля якого я впав, – розповідає Ігор Табанюк. – Вони ходили молитись за мене до самого Далай-Лами. І вірили що я повернусь живий.

Врятував українця індус Ровіндор Сінгх – пілот гелікоптера, теж колишній військовий льотчик. Він вчинив майже неможливе «присівши» лише однією лижею гелікоптера на край скелі, те був Ігор. Гвинти крутились впритул до стіни. Це був фантастичний ризик. Та індус сказав, що за будь-якої ціни врятує свого побратима – військового льотчика.

– Я дуже вдячний всім їм за наполегливість, – каже Ігор Табанюк. – Та найбільше я дякую своїй дружині Оксані, яка змогла дійти аж до міністрів, щоб вирішити питання з моїм порятунком.

Зараз Ігор проходить курс лікування хребта, та не полишає надії у наступному році знову піднятись у небо.

Підполковник Тарас ГРЕНЬ,
спеціально для «Галицького кореспондента»