В одній з розумних книжок недавно прочитав вислів співзасновника Yahoo Джеррі Янга: «Коли у людей є надія, у вас є середній клас». Згідно з цим визначенням середній клас визначається не грошовим вмістом гаманця, а станом душі. Тобто для того, щоб належати до середнього класу, не обов’язково мати середні статки, а достатньо вірити, що здатен забезпечити краще майбутнє для себе і своїх дітей.

Але в нашій державі, на жаль, скорочується і число тих, хто має середні статки, і тих, що мають надію на підвищення власного статусу. Число останніх наближається до нуля й обмежується владними колами.

Прояви безнадії різні: від спроб покинути цю державу до проявів бунту. Ті люди, що вірять в себе, але не мають надії на державу, втікають за межі цієї країни. Одночасно суспільство перестало сподіватися на політичні партії і майже не надає підтримки їх ініціативам. Ми спостерігаємо тільки прояви стихійного неорганізованого спротиву, що часто виходить за межі правового поля держави. У підсумку, якщо вірити дослідникам тероризму, то в нашій країні уже є основні підстави для початку діяльності терористичних організацій: бідність, брак демократичних свобод і недієздатність влади.

У тому числі і на Прикарпатті стало звичкою, що люди пікетують облдержадміністрацію і міськвиконком, а останнім часом вони стали вриватися на сесію Івано-Франківської міськради і силою голосу домагатися дотримання своїх прав. Ще крок – і з’являться барикади, і почнуть палити автомобілі та блокувати приміщення адмінбудівель.

Тоді ми зможемо чітко сказати, що в Україні немає середнього класу. Адже не пролетарі, яким нічого втрачати, і не олігархи, що зможуть жити зі своїми статками в будь-якій країні світу, а саме середній прошарок найбільш прагне стабільності і є найбільш патріотично налаштованим. І тому тільки вчителі, лікарі, інженери, підприємці і т.д. здатні змінювати країну на краще без крові і вогню.

У цій суспільно-політичній ситуації політичні еліти не повинні діяти на рівні популізму – одягатися в костюми черепашки – ніндзя і закликати людей бити вікна в якихось урядових установах. Бо тоді вони відштовхнуть країну від правового демократичного шляху розвитку. Можновладці, як це показали останні приклади Туреччини чи Бразилії, тільки чекають неконтрольованих заворушень, щоб подати широкий громадський рух як бунт хуліганів, ледацюг і злочинців. Або згадайте, як вже українська влада скористалася заворушеннями 9 березня 2001 р. для початку придушень акції «Україна без Кучми».

Натомість середній клас України сподівається, що політичні структури допоможуть забезпечити суспільство ефективними інструментами та інституціями, за допомогою яких вони зможуть самі собі допомогти і усунути від влади остогидлих політиків. Якщо ж політики з якихось причин не спроможні посприяти у створенні широкого громадянського руху в Україні, то тоді небайдужі громадяни мають самі організуватися і відродити надію в себе і в цю країну.

 Сергій АДАМОВИЧ, депутат Івано-Франківської обласної ради

 Було опубліковано у виданні – Західний кур’єр. – Івано-Франківськ, 2013. – 4 липня.