До війни він займався різьбярством та столярним промислом, працював на будівництві. 27-річний чоловік вів активний спосіб життя, займався спортом, любив гарний відпочинок та розваги. Усе різко змінилося 24 лютого 2024 року.

 

Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення, чоловік із західної України одразу зрозумів, що якщо не зупинити ворога ще на сході, він зможе дійти й до рідної Галичини. Іван, не вагаючись, зібрав речі і пішов у військкомат добровольцем. Рідним перед від’їздом сказав, що прийняв таке рішення заради них, щоб ворог не прийшов у їхні домівки. Відтоді прикордонник уже двічі виїжджав на Донеччину, де разом з побратимами успішно винищував окупантів.

 

 

Після курсу підготовки та тренувань він у складі зведеного підрозділу вирушив спочатку на північ, а потім на схід України. Чоловік розумів, що найголовнішим на той момент для нього були навчання та постійні тренування. Він наполегливо здобував нові для нього знання та невтомно відпрацьовував навички. Водночас регулярно займався спортом і покращував фізичну підготовку. Усе це згодом дуже допомогло йому в боях, дозволило врятувати не лише своє життя, а й побратимів.

 

Під час другого виїзду на схід “Воділа” виконував завдання кулеметника у складі штурмового підрозділу. Усі, хто знали Івана, відзначали його особливу хоробрість, неймовірну силу духу, кмітливість та готовність до виконання складних завдань.

 

Спершу завданням Івана та його побратимів було закріплення зайнятих позицій. Згодом прикордонник виявив бажання виконувати бойові завдання у складі штурмових груп. Впевнений у його стійкості і мужності, керівник підрозділу задовольнив прохання “Воділи”.

 

У бою під Андріївкою, під час штурму позицій ворога, Іван і його побратими потрапили під важкий артилерійський обстріл. Хлопці розповідають, що по ним гатили артою, мінометами, вистежували дронами та авіацією. Попри це прикордонники відважно давали відсіч ворогові, аж доки по ним не прилетіли артилерійські снаряди. Чотирьох із шести військовослужбовців, у тому числі “Воділу”, важко поранило.

 

 

Чоловік наклав собі бандаж, затягнув ногу турнікетом та став надавати медичну допомогу побратимам. “Воділа” уже не міг втримати кулемет з коліна, але продовжував вести стрільбу лежачи. Прикордонники вели бій, доки до них не прийшла заміна, а їх евакуювали.

 

Після поранення Іван проходив курс лікування і реабілітації у військових шпиталях. Наразі він продовжує прикордонну службу на Закарпатті. Ще потребує лікування нога, але це не заважає планам воїна про завершення найважливішої для нього на часі справи – звільнення України від ворожої навали. Для цього він продовжує вчитися і тренуватися, коли має вільну від служби хвилинку, адже розуміє, що має бути завжди напоготові та у відмінній формі.