Одного разу в дитинстві мене запитали, якою є моя улюблена пора року. «Зима», – відповіла я без роздумів. Коли ж у мене поцікавилися, чому, адже всі думали, що я скажу «Літо», то я пояснила так само коротко: «Не треба нічого робити». Всі засміялися, а мені це чомусь зовсім не здалося кумедним.

Адже реалії життя у гірському селі мають свою специфіку. Літо тут проходить у важкій праці, яка змінює одна одну майже без перепочинку. Заготівлю сіна жартома називають «зеленим морем», збір грибів – «тихим полюванням». Це так, щоб веселіше й не зовсім сумно.

Живучи в Карпатах, ти маєш знати, що таке «поліг» і чому біда, коли його треба пересушувати, куди «відходять» суниці, якщо не зібрати їх вчасно, та яке добриво використати, щоб щось зрештою вродило на гірському ґрунті, адже це вам не чорнозем. 

Водночас я чи не щодня бачу, як відомі й не дуже люди приїжджають на відпочинок у гори. Вони тут кайфують і цим самим черпають у Карпат натхнення та мотивацію для праці. Здається, ніби тут, серед дрімучих лісів, заховалося магічне джерело, яке заряджає інших життєдайною енергією.

Спостерігаю за цим і не розумію: що зі мною не так? Адже я народилася і живу в Карпатах. Корінна гуцулка, зрештою. Але чи то я не знаю, де цей колодязь, чи просто не вмію з нього пити, бо щось у мене так, як у туристів, не виходить. Гляну навкруги – дійсно краса. Мені пощастило бачити її щодня. Бачити, але не помічати.

Так незвично, але для мене життя в Карпатах – це дуже змішані почуття. Інколи я на мить завмираю і кожною клітиною тіла поглинаю всю ту романтику гір, яку змальовують у книгах та фільмах. Зайшовши в ліс, впиваюся ароматом розпеченої хвої, тішуся кожним знайденим смаколим, захоплено збираю лікарські трави. Та водночас я відчуваю втому від пройденого шляху і вантажу, з яким повертаюся додому.

Такі контрасти переслідують мене повсякчас: поринаю в запах свіжоскошеної трави, а згодом розумію, скільки ще з нею буде мороки, вловлюю тріскотіння дров у печі (так, у мене вдома система опалення така ж, як і сто років тому), але потім згадую, як довго я їх складала.

Кому дійсно добре в горах, то це дітям. Із власного досвіду можу з впевненістю сказати, що постійний доступ до природи і свіжого повітря їм тільки на користь. І головне, вони вміють помічати прекрасне: «Мамо, дивись, пташка!», «Мамо, я таку гарну ягідку знайшла!», «Мамо, понюхай, яка красива квіточка!»… Ой, недарма кажуть, що нам є чому повчитися у малечі.

Зрештою, як не крути, але я також можу спіймати у горах свою мить натхнення. Хоч це буває нечасто, зате по-справжньому, й для цього не потрібно нікуди їхати. Карпати прекрасні, й тут можна і треба відновлювати сили, просто, як би парадоксально це не звучало, місцевим це дається набагато складніше, ніж туристам.