100% органік, або Бізнес поза законом

Люди готові більше платити за органічні товари. «ГК» з’ясовував, як на Прикарпатті виживають виробники продукції органік, наскільки нині вигідний цей бізнес і хто взагалі має право використовувати для своїх товарів позначку «еко».

Сприятливо для фальсифікатів

«А ви знаєте, яка різниця між повидлом, варенням і джемом? – запитує журналіста молодий підприємець із Яремче Петро Сміх, який рік тому разом зі своїм товаришем Михайлом Грицюком почав власну справу, пов’язану з виробництвом цих смаколиків.

Плоди зібрані у Карпатах на висоті 300-1100 м над рівнем моря, в чому власне і головна перевага – джеми та варення з лісових ягід мають особливий смак. Виготовлення відбувається влітку в спеціально обладнаному приміщенні, що в Яремче. А реалізовують продукцію протягом року. Самі розробили подарункове оздоблення для банок. Використовують рецептуру від місцевих господинь. Єдиний консервант – цукор. Хоча підприємці шукають, яким би чином і його замінити: щоб і натурально було, і зберігалося тривалий термін. Експериментували з такою рослиною, як стевія, але поки що безрезультатно.

Як зазначає Петро Сміх, наразі в Україні поняття «органічний», «еко», «біо» тощо є доволі розмитими. Натомість є лише ДСТУ, які перейшли з радянських часів. «Ліплять напис «органік» на все, що завгодно, включно з горілкою та пивом», – каже підприємець.

За словами Юлії Галашевської, керівника відділу послуг сертифікаційної компанії «Органік Стандарт», яка затверджена Комісією ЄС, терміни «еко» та «біо» не регулюються й, відповідно до чинного законодавства України, заборонені до використання. Є лише один законодавчо врегульований термін – органічний продукт.

Наприкінці листопада 2016-го Кабмін підтримав законопроект «Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції». У Пояснювальній записці до законопроекту зауважується, що зараз діє Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини», проте його положення не забезпечує належного функціонування ринку органічної продукції, що створює сприятливе середовище для введення в обіг фальсифікатів. Крім того, суттєвим недоліком чинного закону також є його невідповідність законодавству ЄС.

Натомість мали б створити прозорі умови для регулювання ринку органічних товарів і запровадити жорстку систему контролю на всіх етапах.

Однак, як зазначає в «Юридичній газеті» юрист Крістіна Готовкіна, незрозумілим є розмір штрафу, який становить від 8 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією продукції. Мова йде про введення в обіг та реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам законодавства у сфері органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції. Тобто сума сягатиме всього від 136 грн. до 425 грн. Аналогічний подив викликає відповідальність за реалізацію продукції, що підлягає сертифікації як органічна, але в документах, з якими вона передана, відсутній сертифікат, що засвідчує органічне виробництво (у розмірі 50% від вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше, ніж 170 грн., а якщо відповідно до закону суб’єкт господарювання не веде обов’язковий облік доходів і витрат, то у розмірі 170 грн). Встановлення такого розміру штрафу наводить на думку, чи буде реалізовуватися закон, якщо відповідальність не викликає остраху?

Окрім цього, законопроект не передбачає державного дотування підприємств, які займаються виробництвом органічної продукції, як це практикують у країнах ЄС і не тільки.

Як передбачає в.о. директора департаменту Агропромислового розвитку Івано-Франківської ОДА Іван Андріїшин, закон приймуть уже в найближчі місяці.

Посадовець каже, що не знає точної кількості виробників органічної продукції на Прикарпатті, оскільки відсутні законодавчі умови їхньої діяльності. Попри це він зауважує, що в області пропонують дуже велику кількість чаїв і джемів, тоді як значно менше – молочних товарів.

bio-products.full__0

Коли веде ідея

Виробники органічної продукції здебільшого відрізняються від решти бізнесменів тим, що в свою справу, окрім грошей, інвестували власні тверді переконання і досвід стосовно здорового способу життя. Найперше вони прагнули поділитися своїм корисним знанням чи вмінням, а вже потім мали бажання заробити.

Як-от франківчанка Ольга Чуйко, яка більше десяти років пропрацювала у рекламному відділі місцевої газети. А одного дня написала заяву на звільнення і відкрила свій фреш-бар, де пропонує свіжовичавлені соки з паростків пшениці і ячменю, органічну косметику та іншу натуральну продукцію. Аби відкрити такий заклад, купила франшизу в української компанії. Заплатила дві тисячі доларів США і пройшла двотижневе навчання.

Таку ідею Ольга Чуйко виношувала вже давно, адже на собі переконалася в дієвості зелених соків і навіть удома вирощувала паростки й готувала цілющий напій для сім’ї.

До речі, як зауважує ще один івано-франківський представник цієї компанії Андрій Дунець, франшиза – чудовий варіант для тих, хто не досвідчений у веденні бізнесу.

Фармацевт-провізор Ліля Катеринюк з першого курсу мріяла виготовляти ліки. Тож в аптеці працювати довго не змогла – стало нецікаво просто продавати пігулки за прилавком. Свій перший крем жінка виготовила для новонародженої донечки, яка страждала від атопічного дерматиту. Допомогло! Почали замовляти друзі і їхні знайомі. Згодом обладнала вдома спеціальний куточок для виготовлення натуральної косметики. Спершу довелося чимало поекспериментувати, багато кремів викидала у смітник.

Компоненти замовляє у сертифікованого французького виробника, а витяжки з рослин готує самотужки. Рослини теж заготовляє власноруч. Мед, який використовує для виготовлення скрабу, бере в батька-пасічника. Зараз Лілія Катеринюк працює над реєстрацією власного бренду, щоправда, процедура тривала – може знадобитися більше року, а коштує біля 3000 грн.

Дорого і витратно

На внутрішньому ринку найбільш затребуваною є органічна молочна продукція, яку виробляти дуже складно: необхідна своя органічна сировина, органічні корми. Це закритий цикл, і його не кожен може собі дозволити.

Ігор Небилович – один із небагатьох в Україні, хто виробляє натуральні козячі сири. Улітку кози пасуться на полі, а взимку замість преміксів (спеціальні вітамінні добавки, які сприяють росту тварини) їдять сіно, овес, ячмінь та кукурудзу. Цією справою прикарпатець займається вже п’ять років. Починав із 20 кіз, а нині має аж 200.

Спершу все робив, як у книжці писало, але вдавався не той результат, якого хотілося б. Тому фермер скористався можливістю, яку надибав на сайті компанії Swisscontact, котра інтелектуальним ресурсом допомагала розвивати сільське господарство у країнах третього світу. Так на Івано-Франківщину приїхав волонтер-сировар зі Швейцарії, який займався виробництвом козячих сирів аж 50 років. Ігор Небилович лише забезпечував йому житло і харчування. Навчання прикарпатського фермера тривало всього два тижні.

Інвестувати в справу довелося немало – 100 тис. дол. США. Якщо говорити про поточні витрати і доходи, то лише через чотири роки фермер почав отримувати дохід.

Підприємці з Яремче, які виготовляють варення та джеми, кажуть, що початкові фінансові вливання вимірювалися тисячами доларів. Інвестували власні заощадження. Працюють уже рік, і поки що лише вкладають.

Антон Кричук (ім’я змінено), який теж займається виробництвом джемів, а також пастели і морсів, кілька років тому завіз контрабандою із Польщі 1500 саджанців рослин, з плодів яких тепер робить продукцію. Такий сорт не культивували в Україні, й він на той момент не був внесений у єдиний реєстр. Аби сертифікувати сорт і провезти його легально, необхідно було заплатити орієнтовно 50 тис. дол. США.

Свою ділянку площею кілька гектарів із самого початку він із дружиною розглядали як полігон для експерименту – наскільки цей бізнес виправдає очікування, адже землю, отриману в спадок, у сім’ї дуже цінували.

Антон Кричук каже, не впевнений, що ця справа стане його основним джерелом заробітку – надто великий ризик, і не лише через кліматичні небезпеки. «В Україні вижити дрібному підприємцю без державної підтримки дуже складно, а підтримки нема, лиш палиці в колеса вставляють», – пояснює бізнесмен.

Антон Кричук розповідає, що на початках хотів спробувати отримати кошти на розвиток справи, долучившись до програми підтримки виноградарства, садівництва і хмелярства, яка тоді діяла в Україні. Коли підприємець звернувся до фахівців місцевих владних органів, йому неофіційно пояснили – аби отримати, скажімо, мільйон гривень, треба заплатити 60% відкату в Київ. При цьому проводитимуть сотні перевірок, під час яких він муситиме показати документацію, що освоєно саме мільйон гривень.

Антон Кричук також зазначає, що стикнувся зі ще одною проблемою – брак робочої сили в селах. Працездатні люди масово виїжджають за кордон.

Як зауважує Іван Андріїшин, займатися ековиробництвом агроподуктів дорого, а врожайність вони дають меншу, адже під час вирощування не застосовують мінеральні добрива та інші засоби захисту. У випадку натурального виробництва успіх великою мірою залежить від погодних умов.

Співвласник столярні, іванофранківець Тарас Петранюк каже, що виготовлення меблів лише з живого дерева стало свідомим вибором його і партнерів. Хоча воно й обходиться утричі дорожче, ніж, наприклад, з ДСП-плити, яка, до речі, заборонена в Європі через формальдегідні випари. Але все більше людей починають розуміти важливість органіки і готові платити за неї: «Дерево має чудесний аромат, воно міцне і витривале. Скажімо, ліжко здатне прослужити навіть 80 років. І звісно ж, дерево випромінює потужну енергетику». Найпопулярнішими є меблі з дешевої деревини: з хвойного та смерекового лісу, з ясена.

Закони маркетингу

Як зазначає фермер Ігор Небилович, поки що в Україні, на відміну від Західної Європи, бракує культури споживання козячих сирів. Так історично склалося – ще в СРСР великі заводи зосереджувалися на виробництві лише коров’ячих сирів. Адже коров’яче молоко обходиться вдвічі дешевше і рентабельніше, ніж козяче. Тому наразі основними замовниками продукції прикарпатського фермера є ресторани здорового харчування по всій Україні, а також вузькоспеціалізовані магазини органічної їжі. Підприємець каже, що оскільки на Прикарпатті дуже мало таких крамниць, то тут складно реалізувати козячі сири.

Петро Сміх та Михайло Грицюк спершу продавали свої варення та джеми на яремчанському базарі – там завжди повно туристів. Потім почали домовлятися з керівниками невеличких крамничок у різних куточках Прикарпаття. Десь ягідні смаколики продаються краще, десь – гірше. Тут уже діють закони маркетингу: наприклад, декотрі крупні виробники, які спроможні купити для свого товару цілу полицю в магазині, звісно ж, суттєво виграють.

Яремчанські підприємці кажуть, що складно реалізовувати їх продукцію в торгових центрах. Наприклад, намагалися домовитися з одним із торгових центрів, але керівництву не достатньо сертифікатів ДСТУ. Вимагають, аби виробництво продукції відбувалося в облаштованих цехах із налагодженою стандартизованою технологічною лінією. «Поки що нам це не по кишені, – каже Михайло Грицюк. – Хоча якість наших джемів не поступається тим, що на полицях великих маркетів. Ба більше – за натуральним складом навіть перевершує чимало всеукраїнських брендів, які застосовують багато консервантів».

Тим не менше Петро Сміх та Михайло Грицюк не скаржаться на брак клієнтів, які поціновують їхній органічний продукт. Навіть попри те, що вартість немала – 230-грамова банка джему коштує біля 50 грн. Але ж ті ягоди вирощені в лісі!

Як зауважують Андрій Дунець та Ольга Чуйко, дуже часто постійними відвідувачами їхніх фреш-барів стають люди, яким допекли проблеми зі здоров’ям, адже регулярне споживання зелених соків відчутно покращує самопочуття.

Потрапити на ринок ЄС

Поряд із тим, що в Україні досі не імплементоване законодавство щодо регулювання ринку органічної продукції, свої послуги пропонують акредитовані на міжнародному рівні сертифікаційні компанії. Наприклад, в «Органік Стандарт» мінімальна вартість сертифікації становить 8400 грн., у середньому – 25-30 тис. грн. Ціна залежить від обраного стандарту, видів діяльності, господарських показників тощо.

«Така сертифікація відбувається відповідно до стандартів ЄС, тож дозволяє виробнику вийти на світовий ринок органічних товарів, – пояснює Юлія Галашевська. – Наразі Україна є найбільшим постачальником органічного пшона на ринок ЄС. Також можна відзначити попит на українське органічне насіння гірчиці, льону, гарбуза, конопель». Найбільшими імпортерами є Нідерланди, Німеччина, Італія, Великобританія, Швейцарія, Польща. Поляки, як і нідерландці, здебільшого купують українську органічну продукцію, щоб перепродати.

Наталя МОСТОВА