З початку повномасштабної війни в Україні розпочалось масове знесення пам’ятників радянського періоду. Особливість цієї хвилі демонтажу у тому, що під роздачу потрапили не тільки комуністичні діячі, а й представники російської культури. Однак на Прикарпатті ще й досі залишаються майже дві сотні радянських пам’ятників. При бажанні – від них можна очистити нашу область за місяць, а при його відсутності – на це підуть роки, пише “Галицький кореспондент”.

Перейменування вулиць

Цього року минає десята річниця, як в Україні стартував процес декомунізації. 9 квітня 2015-го року Верховна Рада України ухвалила 4 закони про декомунізацію. Тоді депутати відкрили доступ до архівів КДБ, засудили злочини комуністичного і нацистського режимів та заборонили пропаганду їхньої символіки.

Історик, очільник бригади декомунізаторів на Прикарпатті Ярослав Коретчук розповідає, що після подій Майдану у 2014 році питання радянських пам’яток загострилося, а закони, прийняті у 2015 році, стали поштовхом до декомунізації в нашому регіоні. Івано-Франківська область – єдина, де не треба було перейменовувати населені пункти, тому взялися за вулиці, назви яких пов’язані з комуністичним минулим. З початком повномасштабного вторгнення цей процес пришвидшився. До того часу більша частина комуністичних назв зникла, залишалися лише вулиці, які містили назви російської колоніальної політики чи названі на честь їхніх діячів культури. Наприклад, в Калуші була центральна вулиця імені Пушкіна.

Влітку 2024 року на комісії з питань з декомунізації та деколонізації при обласній військовій адміністрації стало відомо, що всі вулиці на Прикарпатті перейменовані. Втім час від часу знаходяться ще невеличкі вулички чи провулки, які потрібно перейменувати. Наприклад, нещодавно Ярослав Коретчук знайшов в Івано-Франківську вулицю Сірика, названу на честь героя радянського союзу. Тепер буде писати звернення і з’ясовувати, чи це актуальна назва, чи можливо вулиця вже перейменована.

Радянські пам’ятники

Якщо з перейменуванням вулиць справилися швидко, то з очищенням області від  радянських пам’ятників виникають труднощі. За словами історика Ярослава Коретчука, радянська влада активно споруджувала пам’ятні знаки у 60-80-х роках. На початку незалежності України в нашій області налічувалося близько 600  пам’ятників, присвячених перемозі в Другій світовій війні. Тобто вони були майже в кожному населеному пункті, а під деякими з них ще й знаходяться поховання. З початком незалежності подекуди такі пам’ятники  прибрали, як от монументи Леніну чи Сталіну. Однак активніше  процес їхнього демонтажу почався з періодом повномасштабного вторгнення.

На Прикарпатті здебільшого встановлювали пам’ятники пов’язані  з так званим визволенням 1944 року нашої області від нацистів. На них є прізвища не тільки загиблих при визволенні села чи односельців, які загинули на фронтах другої світової війни, але й частина цього меморіалу присвячена загиблим «від рук українських буржуазних націоналістів». Тобто осіб, які брали участь у боротьбі з українським визвольним рухом і допомагали встановлювати на Прикарпатті радянську владу.

Втім прізвища тих односельців, яких в 1944 році насильно мобілізували до лав радянської армії, як бандерівців, варто зберегти. За словами історика, вони опинилися жертвами Другої світової війни. Проте для цього краще  виготовити окрему пам’ятну дошку з їхніми прізвищами та встановити на кладовищі, чи біля символічних могил Українським Січовим Стрільцям.

«Ці пам’ятники означають трагедію для нашого народу. Це поборювання українського націоналістичного руху, який боровся за незалежність України. Адже радянські війська, які прийшли сюди в 1944 році повертали комуністичний тоталітарний режим. Ці пам’ятники не є для нас символом перемоги. Тим паче зараз. Москалі на тимчасово окупованих територіях найперше встановлюють нові знаки з назвами населених пунктів і відновлюють такі пам’ятники», – наголошує Коретчук.

Також він додає, що ці пам’ятники здебільшого не несуть якогось культурного чи мистецького значення. Вони «штампувалися» на підприємствах не в одному екземплярі та розвозилися по населених пунктах всієї України.

Дуже добрий темп по декомунізації взяла Верховинщина, де вже зовсім не залишилось радянських пам’ятників. В той же час Городенківська громада за місяць демонтувала майже 40 пам’ятних знаків. Однак, історик зауважує, що деякі ОТГ приховують реальну кількість радянських монументів. Маючи по 10-12 таких пам’ятників, подають інформацію тільки про 2-3, демонтовують їх, а про решту воліють мовчати.

Громада – проти

Інколи є представники на місцях, які виступають проти знесення таких пам’ятників. Мовляв, це історія, яку треба зберегти для наступних поколінь.  Також буває, що місцеві ради бояться брати на себе відповідальність та голосувати за демонтаж радянських монументів. Як пояснює очільник бригади декомунізаторів Ярослав Коретчук, частина громад вже давно живуть виборами і не хочуть сваритися з активістами, які виступають за їхнє збереження.

Деякі громади, які не хотіли демонтувати радянські монументи, почали шукати шляхи, як їх зберегти. Біля таких монументів інколи встановлюють таблиці з прізвищами теперішніх загиблих захисників. Мовляв, провели реконструкцію і поєднали сучасних Героїв з тими героями. Як от у селі Волосів Переріслянської громади.

«Тобто з одного боку стоять пам’ятники на яких написані прізвища людей, які прийшли і принесли комуністичний режим в 1944 році, прізвища зрадників, які боролися проти українського націоналістичного руху, а з іншого – прізвища наших загиблих захисників. Це просто якийсь треш», – дивується Коретчук.

А у селі Копанки Калуської громади монумент солдата радянської армії з автоматом перемалювали в колір пікселю, який носять бійці ЗСУ. Але шоломи, в яких воювали росіяни та чоботи все видають. З боку цього монумента додали напис: «Слава Україні!».

«Це якийсь розрив шаблонів. Я розумію, що не всі громади мають фінансову можливість пошанувати захисників. Але краще звернутися до активістів, пошукати хороших дизайнерів, архітекторів, митців, щоб створювати потужні символічні пам’ятники теперішнім Героям, аніж  перероблювати і паплюжити пам’ять наших загиблих захисників», – обурюється Ярослав Коретчук.

Проблеми в законодавстві

Гальмує процес декомунізації на Прикарпатті ще й українське законодавство. Багато таких радянських монументів у 80-х роках були внесені в реєстр пам’яток місцевого значення, які охороняються законодавством. Цим охоче прикриваються ті місцеві ради, які не мають бажання демонтовувати у своїх громадах радянські пам’ятники.

«Ми звертаємося до громади з проханням провести демонтаж радянського пам’ятника, а нам відповідають, що він перебуває у реєстрі і знаходяться під захистом держави. Мовляв, демонтуємо його, коли він буде виключений з реєстру. Ми вже роками просимо провести переоблік таких пам’яток і виключити їх з цього реєстру. Однак зі змінами міністрів культури це питання пригальмовується», – зазначає  історик Ярослав Коретчук.

Однак вихід є. Місцеві ради можуть визнати ці пам’ятники аварійними. Тобто такими, які несуть загрозу життю і здоров’ю мешканцям громади. Тоді створюється на місці комісія і приймається рішення про демонтаж. Проте для цього потрібне бажання.

«Якщо буде політична воля, то вже за один місяць в нас може не залишитися жодного радянського пам’ятника. Навіть, якщо немає коштів на демонтаж, допоможуть активісти чи меценати. Тобто при бажанні на це піде місяць, а при небажання – роки. Я побоююсь, що якщо буде перемир’я, цю справу знову почнуть гальмувати і не закінчать розпочате. Треба усвідомити себе нарешті українцями і очистити нашу землю від таких наратив, які продовжує використовувати росія в своїй пропаганді», – наголошує Коретчук.

Хто перший?

Прикарпаття за темпами декомунізації посідає друге місце. Першою в Україні повністю завершила цей процес Львівська область. За понад рік роботи там демонтували 312 радянських пам’ятників. Навіть тих, які були в реєстрі та охоронялися законом. Як зауважує історик Ярослав Коретчук, Львівська область якраз пішла шляхом визнання радянським пам’ятників аварійними і крок за кроком демонтувала їх усіх.

Чи не найбільший спротив на Львівщині викликало перейменування міста Червоноград.  Цю назву воно отримало на початку 1950-х років. Історична назва – Кристинопіль, однак для багатьох мешканців вона звучала незвично. А на громадських обговореннях мешканці Червонограда виступили за перейменування міста на … Червоноград. Зрештою місто перейменували на Шептицький. Архієпископ Андрей Шептицький приїздив сюди не один раз. Саме у Кристинопільському монастирі майбутній митрополит склав монаші обіти, а згодом викладав там богослов’я.

Мабуть, чи не найгірша ситуація з декомунізацією на Одещині. Голова ГО «Декомунізація України» Вадим Поздняков назвав її  «основним стовпом «руського міра». За імперські назви вулиць та пам’ятники там чіпляються до останнього. Наприкінці минулого року міська рада дала добро на демонтаж низки пам’ятників з імперською символікою, серед них – погруддя російського поета Олександра Пушкіна. Бюст уже не один раз обливали фарбою, вимагаючи таким чином його знесення. Однак міський голова Олег Труханов довго відстоював його збереження.

В Києві тільки в 2023 році зняли із Батьківщини-матері символи радянського союзу — серп та молот. До Дня незалежності України на щиті встановили тризуб. Також монументальну скульптуру – найвищу в Європі – вирішили перейменувати з «Батьківщина-мати» на «Україна-мати». А 27 грудня 2024 року Музей війни демонтував літери, якими викладені назви міст та зображення радянської медалі «Золота Зірка» на Алеї міст-героїв. Демонтовані були літери, які викладали назви міст Москва, Мінськ і Новоросійськ.

Те, що на Прикарпатті переробили пам’ятник радянському солдату в бійця ЗСУ, також не новинка для України. У селі Котлярка на Житомирщині в 2017 році вирішили не зносити пам’ятник Леніну. Замість цього його перетворили на пам’ятник Шевченку. Місцевий художник Володимир Герасимчук змінив Леніну підборіддя, замінив кепку на «Кобзар», а піджак перетворив на пальто.

Подекуди на таких пам’ятник ще й зуміли заробити. Наприклад, у Рівному на аукціоні продали демонтований барельєф і фігури радянських солдатів, які були розташовані на пагорбі Слави, за майже вісім мільйонів гривень. А бронзове погруддя радянського розвідника і диверсанта Миколи Кузнєцова продали за 150 тисяч гривень. У міській раді повідомили, що гроші спрямують на дрони або інші речі, які необхідні для військових Збройних сил України. У Запоріжжі на аукціон вирішили виставити демонтований пам’ятник Леніну. Стартова ціна лота з усіма елементами експозиції — понад 10,4 мільйона гривень. Однак наразі немає охочих його придбати і вже оголосили повторний аукціон.

Натомість на Прикарпатті, як зазначає історик Ярослав Коретчук, після демонтажу пам’ятники перевозять на території комунальних підприємств та зберігають там. Інколи певні елементи роздроблюють і використовують для підсипки ям на дорогах.

Повномасштабна війна пришвидшила процес декомунізації в Україні. Але скільки років ще займе очищення країни від пам’ятників ідолам комуністично-тоталітарного режиму і перейменування міст, сіл, районів та вулиць – невідомо. Прощання з радянським минулим і міфами, які міцно засіли у головах наших людей, подекуди відбувається нелегко.