Замінюючи старовинні двері та вікна, відрікаємось від історичної спадщини. Щоб привернути увагу до збереження автентики старого міста, у соцмережі ще влітку стартувала ініціатива #ФранківськЯкийТребаБерегти. Активісти проекту за цей час не сиділи склавши руки й уже можуть похизуватися чималими досягненнями: понад тисячу учасників, флешмоб за участю відомих людей, виграний грант, відреставровані двері й навіть бігборди з соціальною рекламою.

Подарунок на ювілей

«Хутчіш фотографуйте – поки місцеві варвари не обмалювали. Хоча кому рука підніметься таку красу нищити?» – всміхаючись, каже один із  мешканців історичної будівлі, що на Курбаса, 5, який якраз заходить до під’їзду. Днями тут нарешті встановили відреставровані старовинні двері. У 2016-му поважній споруді виповнилося аж 110 років! Тож відреставрована обнова стала своєрідним подарунком пам’ятці архітектури до почесного ювілею.

Проект реалізували у рамках ініціативи місцевої активістки Марії Козакевич #ФранківськЯкийТребаБерегти за грантової підтримки Urban Space 100. Вартість проекту та всіх реставраційних робіт – 36 тисяч гривень.

Двері, якими заопікувалася ініціатива, розташовані в пам’ятці архітектури місцевого значення – номер у реєстрі 344-іф, архітектор Адольф Ріттер, на замовлення банкіра Нафталі Рогатина, стиль сецесія.

Для реставрації використали тверду і рідкісну породу дерева – берест. Вітражі виконані з якісного вітражного скла: кольорові елементи американського виробництва «Spectrume», техніка Тіффані, прозорі елементи – скло польського виробництва.

Реставрація дверей на Курбаса, 5 стала продовженням флешмобу «Відчини забуті двері», який ще влітку ініціювала Марія Козакевич. За два місяці біля старовинних дверей міста сфотографувались аж 35 відомих іванофранківців із закликом зберегти пам’ятки. Світлини публікували на сайті одного з інформаційних ресурсів, а містяни мали вгадати адресу дверей, що на фото. Переможці отримували призи.

«Можливо, у цьому році флешмоб варто продовжити, бо шанувальників  Івано-Франківська є ще багато і дверей вистачить для всіх, – зазначила Марія Козакевич. – Усі ми розуміємо, що мова йде про щось більше, ніж просто фізичне збереження дверей, вікон або ліпнини. Йдеться про розуміння, що це наша історична пам’ять, відчуття власного коріння».

Мета – надихнути

В Івано-Франківську налічується майже півтисячі об’єктів культурної спадщини. Фактично весь історичний центр міста є осередком архітектурних надбань, які внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Як зазначає колишній головний архітектор Володимир Гайдар, йдеться не лише про абсолютно виразну архітектуру чи особливі з погляду стилістики будинки, але й також про фонову забудову. Наприклад, Івано-Франківськ унікальний своєю ідеальною планувальною структурою, про що свідчить розташування багатьох будівель, їхня висота, членування за фасадом. Саме такі споруди забезпечили бездоганну пропорцію міського середовища.

На сторінці групи #ФранківськЯкийТребаБерегти, що з’явилася в інтернеті в листопаді, регулярно публікують фотографії та історії про наше місто, його архітектуру й світлини окремих елементів – старовинних дверей, вікон, плитки, ліпнини, кованих сходів, довоєнних написів на будівлях, мозаїки. Головна мета – надихнути вивчати історію малої батьківщини і пробудити відповідальність містян за світ, який існує поза межами власної домівки.

В самій лише колекції Марії Козакевич налічується кілька сотень фотографій. Жінка запевняє, що в нетрях сучасної урбанізації знаходити архітектурні скарби не складно, потрібно лише трішки уваги й допитливого ока.

Суцільний хаос

«Хочете також зізнатися своєму місту у коханні? Не стримуйте емоцій у коментарях і реальних вчинках!» – пише Марія Козакевич на сторінці групи. І учасники не стримують. Публікують не лише принади, пронесені крізь сторіччя, але й наслідки байдужості несвідомих власників історичних будівель.

«Якщо пам’ятка не «підлаштовується» до нового будівництва – тим гірше для неї! – іронізує на сторінці групи архітектор-реставратор Ігор Панчишин. – Ревізія всіх знань і цінностей! Бетонний поступ майбутнього! «Забудьте» – нове гасло нової генерації!»

«Задачка: скільки кондиціонерів може поміститися на пам’ятці архітектури? – з тим же сарказмом пише Марія Козакевич про будівлю на вул. Січових Стрільців, 15, яка збудована ще в 1909 році на кошти багатія Хованця.

Найдужче знищені ті елементи архітектурних пам’яток, які великою мірою піддаються природним впливам. Йдеться про ділянки намерзання, приєднання дахів до карнизу, проходження водостоків тощо. Також потерпають елементи, які постійно юзають людські руки і ноги: двері, вікна, сходи, кахлі. Марія Козакевич зазначає: часто нищать або закладають красиву старовинну метлахську плитку, яка вирізняється високою якістю, ударостійкістю, витримує сильний мороз, перепади вологості, тим паче гідно пережила століття. «Так, роки її трохи поскубали, але ж можна знайти вихід, наприклад, підлатати у відповідних місцях», – каже активістка.

Окрім цього, кожен розмальовує будинок, як йому заманеться, не розуміючи, що фасад повинен бути одного кольору, бажано «історичного». В гонитві за комфортом старовинні вікна теж замінюють – і знову страждає естетика. Словом, суцільний хаос.

Як повідомив начальник відділу охорони культурної спадщини Володимир Ідак, торік на реставраційні роботи з міського бюджету виділили біля трьох мільйонів гривень. Кошти спрямували на відновлення будинків №6, 8 у Фортечному провулку, будинків №5, 7, 9 на вул. Мазепи, будинків №6, 8 на вул. Бельведерській. Основним критерієм відбору споруд є аварійність їхнього стану. Наразі нагальної реставрації потребують будинки за адресою площа Ринок, 5, вул. Бельведерська, 4, квартал на куті вулиць Вітовського, Січових Стрільців і Мазепи, а окрім цього, ще й багато балконів у різних куточках міста.

Більшість пам’яток зняті з балансу міста і теоретично – на відповідальності мешканців історичних будинків. Однак охоронних договорів ніхто не підписує, хоча вони існують. «Пам’яткоохоронне законодавство таке розмите, що ще ні одного руйнівника не «вдарили по руках», – каже  Володимир Ідак. – Процедура накладання штрафних санкцій настільки складна і забюрократизована, що про її ефективність годі говорити».

Окрім цього, архітектурні пам’ятки, що в Івано-Франківську, не мають паспортів – документів, де зазначена фотофіксація пам’ятки, технічний стан, історична довідка, обмірні креслення. Архітектурні надбання лише внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток.

Володимир Ідак розповідає, що ще за СРСР виготовляли такі паспорти, але єдиного архіву для збереження не було, тож із часом усі вони десь погубилися. Нові паспорти й досі не зробили через різні організаційні моменти, адже це вартісна і об’ємна праця. Та й кадрів у відділі бракує, але, як наголошує Ідак, потрібні саме такі люди, які б «горіли» цією справою.

«Документи, що підтверджують статус пам’ятки, завжди заважали жити владі, – продовжує він. – Бо, як правило, приходили люди, яким треба ту пам’ятку якось деформувати: надбудовувати, перебудовувати, пробивати дірку і т.д. А з об’єктом культурної спадщини того чинити не можна».

Є компроміс

Днями активісти #ФранківськЯкийТребаБерегти святкували ще одну перемогу: на вулицях Набережна і Вовчинецька (біля «Кобзарика») встановили бігборди, що популяризують ініціативу. Їх розмістили на умовах соціальної реклами, тобто безкоштовно. Шкода, що не в середмісті, де «пропаганда» збереження архітектурних пам’яток була б найдоречнішою, але там, мабуть, уся площа зайнята комерційною рекламою і новорічними привітаннями політиків.

Аби змінити свідомість багатьох містян і дати зрозуміти важливість збереження об’єктів культурної спадщини, можна використати багато способів ефективного інформування: від медіа та інтернет-ресурсу аж до громадських слухань, які, до речі, чомусь організовують лише тоді, коли вже назріла суттєва проблема.

Львівська міська рада вже давно запровадила штрафні санкції за самовільне встановлення мешканцями центральної частини міста пластикових склопакетів та заміну старих брам сучасними броньованими дверима. Проте витрати на реставраційні роботи часто були не по кишені для більшості львів’ян. Щоб зарадити цій проблемі, у 2010 році започаткували проект реставрації історичних вхідних дверей та вікон. Проект ініційований німецьким товариством «GIZ», який підписав угоду з Львівською міськрадою. Договір передбачав, що реставраційні роботи фінансуються у такій пропорції: 60% коштів надає «GIZ», 20% – місто та ще 20% – мешканці квартир чи будинків.

Завдяки цьому проекту лише за два місяці 2010-го року і за 2011-й у Львові було проведено реставраційних робіт на суму більше мільйона гривень. Проте під час укладання бюджету на 2012 рік подальше фінансування програми реставрації залишилося поза увагою депутатів. Тому програма постала перед загрозою зриву. Зрештою, проект функціонував завдяки співробітництву лише німецького фонду і мешканців. Місто ж забезпечує розробку документації, її погодження та впорядкування.

Як розповідає Володимир Гайдар, у 2013 році «GIZ» пробувала реалізувати схожу програму щодо реставрації столярки, ліпнини, металу і в Івано-Франківську (до речі, транспортна модель, якою користуються міські комунальники, розроблена за сприяння «GIZ»). Перші кроки мали робитися на початку 2014-го. Але тоді почалася Революція гідності, й німецькі партнери дипломатично відійшли.

Більшість господарів, вирішуючи дилему, відреставрувати старовинне вікно у своїй оселі чи замінити його на енергоощадне, оберуть останнє. Це не лише завбачливо, але й у рази дешевше. Однак завжди можна знайти компроміс. Володимир Гайдар розповідає про практичне рішення, яке бачив у країнах Балтії. Тамтешні мешканці історичних будівель залишали автентичне вікно, а за ним, з внутрішнього боку, облаштовували енергоощадний пакет.

Марія Козакевич згадує про знайомого, який керує місцевою фірмою, що спеціалізується на металопластикових вікнах. Підприємець був готовий погодитися на кардинальне рішення – поставити оголошення: «Ми не встановлюємо металопластикові вікна в історичних будівлях». Проте за умови, що це стане злагодженим спільним кроком з іншими фірмами цієї сфери.

А мешканці одного з івано-франківських під’їздів історичної будівлі взагалі виявилися доволі кмітливими. Коли фотографи хочуть зробити фотосесію в їхньому під’їзді, що часто трапляється, то жителі просять за це 50 гривень. Гроші спрямовують на підтримку чистоти і порядку в будинку.

Володимир Гайдар зазначає, що на кошти з міського бюджету, які, можливо, виділять на реставрацію, не варто повністю покладатися. Необхідно залучати грантові гроші, шукати державні програми, домовлятися з меценатами, які б хотіли вкласти кошти в якусь добру справу, але просто не знають про чиєсь занедбане автентичне вікно чи двері, що мають для історії міста колосальне значення.

Наталя МОСТОВА