Немає нічого гіршого, ніж чекання. А особливо рідних з війни. Коли їх розділяють сотні кілометрів, великим щастям є звістка, що з ними все добре. Та Марія Драганчук ось уже 16 місяців живе в невідомості. Останнє повідомлення від єдиного внука Антона Драганчука вона отримала 24 лютого – в день повномасштабного вторгнення. 25 лютого хлопець на зв’язок уже не виходив, повідомляє «Галицький кореспондент».

«Як маю загинути, то загину і вдома біля криниці»

21-річний мешканець Прикмища, що на Городенківщині, який ще зі школи хотів бути військовим, у серпні 2021 року підписав контракт із 44 окремою артилерійською бригадою імені гетьмана Данила Апостола.

Звичайно, Марія Драганчук усіляко відговорювала Антона від такого вагомого кроку, переживала, щоб його не відправили в АТО на Схід, але одного дня він повідомив, що прийняв для себе рішення служити.

«Я з чоловіком виховували його самі, батьки присутніми в його житті не були, тому він був єдиною опорою для нас, єдиним внуком. Але Антон був непохитним. Сказав, що якщо його має загинути, то загине і вдома біля криниці», – згадує Марія Драганчук.

До початку повномасштабного вторгнення Антон Драганчук перебував удома на лікуванні, оскільки був носієм коронавірусу. Але 13 лютого в бригаді оголосили бойову тривогу, й він терміново повернувся на місце дислокації.

Їхали в білоруському напрямку

«Пам’ятаю, просив не телефонувати йому, бо буде на полігоні. Казав, що сам дзвонитиме, адже було усвідомлення, що насувається щось страшне й вони готувалися. А 24 лютого о 4 год. ранку повідомив, що почалася війна. На той момент він уже був у дорозі», – продовжує ділитися спогадами Марія Драганчук.

Ранок 24 лютого для пані Марії, як і для всіх українців, був шоком. За її словами, з її домівки було видно дим – це палав аеродром у селі Корнич неподалік від Росохача. Пізніше від внука Антона надійшло останнє повідомлення, що їдуть у білоруському напрямку.

Життя в невідомості

А 1 березня бабуся Антона вже писала заяву, що внук не виходить на зв’язок. Відтак від військової частини прийшло повідомлення, що Антон Драганчук пропав безвісти під час виконання бойових завдань. На той час йому було неповних 22 роки.

Відтоді життя Марії Драганчук – суцільна невідомість. Куди тільки не зверталася, в які двері не стукала – все безрезультатно. Разом із нею своїх рідних шукають ще 14 родичів, адже 25 лютого разом із Антоном зникли ще 14 його побратимів з Дніпра, Рівного, Хмельницького та інших куточків України. Найстаршому, воїну АТО, 35 років, а наймолодшому – 20. Тому нині це наче одна сім’я, яка бореться за життя зниклих військових. Правда, нещодавно з’ясувалося, що двоє все-таки перебувають у полоні. Де решта хлопців – немає жодної звістки.

Версій, що сталося, є чимало

Після повідомлень «не нашкодьте» Марія Драганчук дещо призупинила пошуки. Тепер розуміє, що втратила багато часу. Є кілька версій, де саме може бути Антон – або з побратимами в полоні в Росії, або ж у Білорусії. Про найгірше навіть не хоче думати. Найважчим для пані Марії є сприйняття, що внук у білоруському полоні. «Оскільки ця країна не є прямим агресором, даних про полонених немає жодних», – розповідає Марія Драганчук. Жінка дуже просить воїнів, які повернулися з полону, відгукнутися і якщо щось знають про захисників 44-ої бригади, поділитися з нею інформацією.

«Не знаю чому, але Антон мені сниться лише дитиною, дорослим – ні разу. Дуже переживаю за нього. Так хочеться отримати ту щасливу звістку, що він живий. І це буде для мене з чоловіком вагомим кроком в боротьбі за його повернення додому».    

Юлія МАРЦІНІВ