Іван родом з Обертинської громади Івано-Франківщини.
Історію розповіли на сторінці 102 окремої бригади сил територіальної оборони Івано-Франківщини.
Коли почалася війна, боєць вступив до лав Збройних сил України добровольцем. Відтоді він у складі 75 батальйону ось уже один рік і три місяці знаходиться на Запоріжжі. Тут він служить механіком радіостанції, його завдання – забезпечувати зв’язок в зоні відповідальності батальйону.
Іван куховарить у своєму підрозділі – поки штатний кухар у відпустці, хлопці варять їсти по черзі. Він розуміється у цій справі, адже закінчив Івано-Франківський коледж ресторанного сервісу та туризму. Каже, що раніше працював барменом у ресторані, але йому більше до душі готувати їсти.
Сьогодні в меню – суп, картопляне пюре з м’ясним гарніром, салат овочевий, на десерт – банани. Щодня меню різне, найулюбленішими стравами хлопців є картопля, макарони по-флотськи, різні супи, борщі, солянка.
«Забезпечення продуктами дуже хороше. Є практично все необхідне для хорошого харчування. Якість продуктів відмінна, – каже Іван. – Постійно привозять свіже м’ясо – яловичина, свинина, курятина. Овочі, фрукти, вода, солодке, чай, кава – все привозять нам».
Крім штатного забезпечення від Збройних сил батальйон постійно отримує передачі від територіальних громад Івано-Франківщини з різноманітними продуктами. На підтвердження Іван відкриває холодильник – він забитий різними м’ясними виробами та заморозкою від громад:
«Ось недавно передали нам з села Підлісся вареники, пельмені, голубці – дуже смачно було, хлопці дуже раді. Ми вдячні громадам за це, адже ця невелика передача, якась випічка чи м’ясні вироби – завдяки цьому ми відчуваємо, що про нас турбуються, що хочуть чимось нам допомогти, підтримати».
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює