Надавати прихисток тваринам жінка почала приблизно 20 років тому.

Світлана Татаркіна із села Негівці Калуського району утримує майже 70 котів та мріє про притулок для них. Про своє захоплення та мрії жінка розповіла “Суспільному”.

Вона пригадує: спочатку просто забирала котів додому, згодом почала їх стерилізувати, вакцинувати й цікавитися хворобами чотирилапих.

“Кожен ранок варю кашки: перловку, вівсянку з льоном. Наступного дня готую пшеничну, але перловка та вівсянка йдуть, як складники, постійно. Льон даю, щоб котячі шлуночки добре працювали. І додаю м’ясний фарш. М’ясна кашка в нас виходить. Увечері в нас — суп овочевий. Усе на терці буряковій тру”, — каже Світлана Татаркіна.

Жінка пам’ятає історію кожного свого котика. Наприклад, Мурзіка рік тому їй привезли з Тернопільщини — старого кота викинули просто на вулицю.

“Він знає, що я маю прийти, маю першого його погладити”, — говорить Світлана.

Після Мурзіка Світлана прихистила в себе ще кількох котів з різних областей. У неї є тваринки зі Львова, Херсона, а кішка Сушка — з передової.

“Вона мені така дорога. Бо коли я згадую, як хлопці приїхали прямо звідти, із Запоріжжя, приїхали й подзвонили, чи я можу взяти. Одразу привезли мені”, — пригадує Світлана Татаркіна.

В оселі Світлани живуть як звичайні дворові коти, так і породисті. Наприклад, ангорку Алю із синьо-жовтими очима власники віддали, бо виїхали за кордон.

На огляди у ветеринарів, ліки та харчі жінка витрачає власні гроші. Вона каже, що отримує пенсію, чоловік — зарплату.

Мріє про притулок

Мрія жінки — створити котячий притулок. Для цього три роки тому збудували разом з чоловіком простору хатину. Наразі перекрили дах, поставили пластикові вікна, провели воду та встановили буржуйку. Однак, розповідає Світлана, коти можуть жити тут лише в теплу пору року. Взимку тут — холодно, а грошей на утеплення подружжя не має.

“Плани були одні, але я розумію, що зараз — війна”, — говорить Світлана.

До теми: В Україні створюють реєстр домашніх тварин