Біг – найдоступніший вид спорту і найлегший для приведення свого тіла в хорошу форму. Рекордсмен України з ультрамарафонного бігу, автор бігових текстів, трейлранер, міжнародний пейсмейкер, тріатлоніст, спартанрейсер, амбасадор німецького спортивного харчування Микола Таран розповів “Галицькому кореспонденту”, чому обрав біг та в яку суму обходяться йому міжнародні змагання.

Перший українець, який пробіг 73 км в Осло

“Потрібно тільки обрати мету, одягнутися відповідно до погоди і вперед, – каже 30-річний Микола Таран. – Те, що я почав займатися бігом, – не випадковість. Спочатку це були короткі дистанції, які потім переросли в ультрадистанції. З самого дитинства я був активним і завжди шукав собі пригод. Вже у виші обрав легку атлетику і займався нею чотири роки. У той час і з’явилася у мене любов до відповідальності, яка переросла у пейсерство, тобто проходження дистанції у заданому темпі і за певний час”.

Згодом хлопець зрозумів, що біг тримає тіло в тонусі і не дає розслабитися. Тоді Миколині пробіжки переросли у багатокілометрові дистанції.

Наполегливість ультрамарафонця Микола Тарана дала-таки свої результати: набравшись досвіду в Україні та Європі, пройшовши немалі випробування, хлопець з Прикарпаття уже через два роки стояв на старті марафону в Лос-Анджелесі.

“Тоді я зміг пробігтися славнозвісними вулицями, які до того часу бачив лише в голлівудських серіалах і фільмах, – розповідає Таран. – Свій біг я завершив біля Тихого океану. Ультрамарафон з бігу дає мені шанс відчути себе героєм”.

Коли прикарпатець розпочинав брати участь у різних змаганнях, то обирав дистанції на 21 та 42 кілометри. Марафонів тоді в Україні не проводилося, тому хлопець бігав у Європі, переважно у Норвегії. Саме у Нью-Йорку та в Норвегії Микола досягав своїх рекордів.

Спортсмен акцентує, що ультрамарафон – це не завжди здоров’я. Тут присутні біль і напруга, випробування і перешкоди. Молодий бігун-марафонець не зупинявся на досягнутому, і його завжди цікавило, а що там, після 42 км. Тоді Микола спробував себе у змаганнях на 50 км в Україні, а пізніше, у 2017 році, полетів у Осло (Норвегія) на забіг на дистанції 73 км. Того року потрапити туди не зміг, бо виявилося, що там ліміт учасників та часу. Але вже наступного, 2018 року прикарпатцеві це вдалося, і він став першим українцем на цій дистанції.

“Спогади про Осло назавжди в моїй пам’яті, – говорить Микола. – Коли я повертався через декілька днів додому, мою сумку з медалями та речами викрали (cміється). – Але дух перемоги витав, тому я швидко забув про цю неприємність. Тим більше, що я мав переїжджати до Нью-Йорка, тому не мав часу думати про цей прикрий інцидент. Я полюбив Осло, і згодом знову з’явилася ідея бігти Oslo Triple. А через рік я вже отримав підтвердження рекорду України “Перший українець, який пробіг двічі 73 км на змаганнях Oslo Triple”.

Головне – бажання і тренування

Микола розповідає, що кожен його старт і досягнення кращий за попередні. Хлопець взяв участь у понад 50 забігах у різних куточках світу, посів друге місце на міжнародних змаганнях з перешкодами Spartan Race Ultra 50 км (Польща), двічі був визнаний першим українцем, який пробіг 73 км в Норвегії, також він перший прикарпатець, який пробіг 42 км в Лос-Анджелесі.

Микола зазначає, що кожного разу у змаганнях його цікавить власне тіло, як воно зможе впоратися з навантаженням та дистанцією. Бували випадки, що у хлопця під час забігу виникали судоми: розумів, що треба бігти, а ноги не слухалися. Але, незважаючи ні на що, спортсмен завжди досягає хороших результатів і, головне, насолоджується бігом.

«Складно завжди – це фініш, – каже Микола Таран. – Хоча це плоска поверхня, але до неї – підйоми та спуски. За роки, поки я займаюся бігом, я зрозумів, що головне в спорті – бажання та регулярні тренування. Саме завдяки бігу в мене є можливість подорожувати. Вдалося побувати в Польщі, тут я бігав у Кракові і Варшаві, літав у Норвегію, де бігав у Бергені, Тромсо і Осло. Також це були Будапешт і Відень, а в Парижі був один із наймасовіших забігів (близько 60 тисяч бігунів), перша класична дистанція була у Вільнюсі (Литва), а пізніше бігав у Кошице (Словаччина), Празі і Олумоуці (Чехія), Кишиневі (Молдова), Мінську (Білорусь). Як пейсмейкер (досвідчений бігун, який допомагає іншим учасникам добігти від старту до фінішу за рівні проміжки часу – авт.) побував я у Копенгагені (Данія), Стамбулі (Туреччина), Ризі (Латвія), Стокгольмі (Швеція), Лісабоні (Португалія). Також відвідав Амстердам, Берлін. Бігав у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі».

Микола Таран – у Книзі рекордів України

Бігун Микола Таран каже, що участь у забігах є дуже дорогою. Список витрат включає не тільки реєстрацію на забіг і квитки, проживання, харчування тощо. Наприклад, марафон у Європі обходиться приблизно в 500 євро, а в Лос-Анджелесі – 2 тис. доларів.

“Ці гроші – це мій свідомий вибір і вклад у себе, – говорить спортсмен. – А ще це причина для великої гордості за себе: я зумів, я досягнув багатьох висот у забігах”.

Тренування зазвичай відбувається вдома на стадіоні або в горах – Карпатах. Хлопець проживає на Рожнятівщині.

Нещодавно прізвище прикарпатця Миколи Тарана було вписане золотими літерами у Книгу рекордів України. За те, що здолав 15 марафонів і став першим українцем, який витримав два забіги на 73 кілометри у Норвегії, де гордо підняв прапор України. Хлопець каже, що для нього це справжнє визнання.

Прикарпатський бігун Микола Таран кинув собі виклик, на який не наважувався досі ніхто із земляків, – участь в Oslo Triple 73 км. Ця траса важка, і з європейців досі ніхто не пробував долати її, оскільки ми звикли до інших кліматичних умов.

“Марафонський біг – це небезпечний вид спорту, і треба готуватися до забігу, – радить Микола. – Були поодинокі випадки, коли я приїжджав на забіги, а там в людей не витримувало серце. На жаль, так буває. Треба завжди консультуватися з лікарями, а вже потім бігти”.

Хлопець каже, що через пандемію COVID-19 змушений зараз тренуватися в Україні. І додає, що у нас немає таких можливостей, як у Європі. Незважаючи на перепони і виклики долі, він мріє жити у Лос-Анджелесі або Маямі. Минулого року, ще до карантину, Микола мав можливість переїхати у Нью-Йорк і отримати там роботу. Але світова пандемія внесла свої корективи у життя спортсмена.

“Хочу бути здоровим і щасливим, – підсумовує бігун. – Через біг, з потом, виганяю із себе токсини. Надіюся прожити до ста років і тоді також бігати”.

Мар’яна ЛОКАТИР