У 8 регіонах, зокрема й на Івано-Франківщині, Фундація Олени Зеленської розпочала будівництво чотирнадцяти будинків для великих прийомних родин, які через війну втратили житло. Кошти на реалізацію надали міжнародні донори.
Житло будується також у Київській, Львівській, Закарпатській, Харківській, Житомирській, Волинській та Черкаській областях.
Його отримають родини, у яких виховується щонайменше п’ятеро дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дім буде одноповерховим, безбар’єрним, енергоефективним, матиме утеплений фасад, буде забезпечений тепловим насосом та автономним джерелом живлення. Площа кожного будинку – 285,5 квадратних метрів.
У будинку буде п’ять дитячих спалень, батьківська кімната, кімнати для ігор та навчання, а також необхідна побутова техніка та меблі. І обов’язково - укриття.
«Коли рік тому з’явилася моя Фундація, щоб допомагати українцям долати гуманітарні, освітні, медичні виклики, які виникли через війну, одні із перших, кому ми почали допомагати - великі прийомні родини. Кожній четвертій ми надали необхідні речі. Понад тисячу дітей із батьками цього року вперше відпочили у Карпатах. Але ви здогадуєтеся, який їх запит був основний: дім. Ми не можемо наразі повернути їм їхній дім. Але ми можемо дати дитинству, яке опинилося у вигнанні, нову адресу, яка стане улюбленим домом. Так народився проєкт фундації «Адреса дитинства», – сказала на презентації перша леді.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п