У 8 регіонах, зокрема й на Івано-Франківщині, Фундація Олени Зеленської розпочала будівництво чотирнадцяти будинків для великих прийомних родин, які через війну втратили житло. Кошти на реалізацію надали міжнародні донори.
Житло будується також у Київській, Львівській, Закарпатській, Харківській, Житомирській, Волинській та Черкаській областях.
Його отримають родини, у яких виховується щонайменше п’ятеро дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Дім буде одноповерховим, безбар’єрним, енергоефективним, матиме утеплений фасад, буде забезпечений тепловим насосом та автономним джерелом живлення. Площа кожного будинку – 285,5 квадратних метрів.
У будинку буде п’ять дитячих спалень, батьківська кімната, кімнати для ігор та навчання, а також необхідна побутова техніка та меблі. І обов’язково - укриття.
«Коли рік тому з’явилася моя Фундація, щоб допомагати українцям долати гуманітарні, освітні, медичні виклики, які виникли через війну, одні із перших, кому ми почали допомагати - великі прийомні родини. Кожній четвертій ми надали необхідні речі. Понад тисячу дітей із батьками цього року вперше відпочили у Карпатах. Але ви здогадуєтеся, який їх запит був основний: дім. Ми не можемо наразі повернути їм їхній дім. Але ми можемо дати дитинству, яке опинилося у вигнанні, нову адресу, яка стане улюбленим домом. Так народився проєкт фундації «Адреса дитинства», – сказала на презентації перша леді.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні