Вона йшла вночі пішки 40 км, аби сісти на автобус і втекти до Франківська, спала в придорожній капличці, а щоб не замерзнути там, накривалася засмальцьованим хідником, роками терпіла знущання, бо просто не мала куди подітися в цьому світі. Але одного дня ця жінка таки наважилася назавжди втекти від чоловіка-тирана.

Зараз сім’я в безпеці і починає нове життя. Нарешті без страху. Потроху звикають до тиші в хаті, частіше сміються і вчаться не боятися мріяти.

То все були казочки

Жінка без вагань називає своє ім’я і прізвище, каже, їй нема чого соромитися, біда у кожного своя. Марія Бойко родом із Обертина, але там її ніхто не чекає. Стара хата майже розвалена, умов ніяких. Мама в Погонянському психоневрологічному інтернаті, тата немає, є лише рідна сестра, живе у Франківську, має свою сім’ю, не раз рятувала Марію з дітками від холоду і голоду, коли та вкотре тікала від чоловіка-тирана.

«Ми познайомилися в інтернеті, – розповідає жінка. – Я тоді якраз недавно розлучилася з першим чоловіком, Софійчиним батьком. Почувалася розбитою, бо пережила зраду в шлюбі. А Вадим здався хорошим, чуйним, знав, як заробити копійку. Добре пам’ятаю, як він бив себе в груди, що має залізні принципи: не зловживати алкоголем і не піднімати руку на жінку. Смішно тепер. То все були казочки».

Марія переїхала до нового чоловіка в Чернівецьку область. З донькою. До дитини він ставився непогано, одразу задарував Софію ляльками. Згодом у пари народився син Максимчик.

Все було добре, поки з в’язниці не повернувся старший брат Вадима. Тоді почалося пекло: пиятики і скандали. «З його братом ми одразу не злюбили одне одного. Той вважав себе мудрішим від усіх, нікого не поважав», – розповідає Марія.

Вадима ніби підмінили. Перший раз це сталося, коли він пізно вночі п’яний прийшов додому і наказав, аби Марія з дітьми збиралися – всі разом поїдуть у гості до брата. Жінка відмовилася, та й малий захворів. Того вечора Вадим так вдарив її, що розбив губу. А потім дав валеріанку – аби заспокоїлася, бо сама винна. Забрав Софійку і поїхав.

Марія тоді викликала поліцію, але ті не хотіли реагувати, аж поки жінка не зателефонувала до війта. Коли приїхав дільничний, то хмикнув, мовляв, звичайна сімейна розбірка: напилися разом, а потім побилися. Марія аж отетеріла. «Так, вигляд у мене був не дуже: заплакана, з розбитою губою… – говорить жінка. – Але хіба це професійно з його боку молоти такі дурниці?»

Тієї ночі вони з дітьми ночували у сусідів. Наступну ніч теж. Потім Вадим запропонував зустрітися у центрі села, казав, що хоче дати грошей і приведе Софійку. А насправді намагався силоміць відібрати Максимчика.

Марія поїхала в поліцію писати заяву. Вадим туди з’явився зі своїм братом. Не з порожніми руками – купив рулет і сік для поліціантів. А перед Марією демонстративно став на коліна, почав просити вибачення, тицьнув 500 гривень – начебто на дітей.

Жінка повірила. Як тільки всі разом приїхали додому, брат забрав 500 гривень, сказав, що треба заплатити за комуналку. Насправді нічого не змінилося. Пиятики, образи і побої продовжувалися. Вадим вибив дружині не один зуб, часто сварив Максимчика, обзивав, бо малий хотів гратися з татом, а його це дуже дратувало.

Марія періодично переїжджала додому в Обертин, але там були жахливі умови – жити просто неможливо. Тому знову верталася до тирана, щоразу він клявся, як сильно любить її і що більше ніколи не скривдить.

Добром не закінчиться

Жінка терпіла до останнього, тим паче народилася Соломійка. Але терпець увірвався, коли посеред ночі чоловік вигнав Марію з хати. Розпач, сльози, страх, безвихідь… Бідолашна пройшла пішки 40 км, щоб сісти на автобус і доїхати у Франківськ, до сестри. Спала в придорожній капличці, а щоб не замерзнути там, накрилася засмальцьованим хідником. У сестри перебула вихідні, а далі поїхала знову до Чернівецької області забрати дітей.

Вадим віддав лише Софійку. Жінка в розпачі почала телефонувати до волонтерок з франківської благодійної організації «Час добра і милосердя». Ті одразу звернулися до місцевих правоохоронців. Поліціанти сказали, що потрібно терміново забирати з села жінку з дітьми, бо це не перший випадок, також написана не одна заява про насилля, але результатів немає і далі добром це не закінчиться.

Марія весь час, поки була у сестри, розуміла, що просто так чоловік не віддасть їй дітей, але й жити з тираном більше не було сили. Тому зважилася на відчайдушний крок. При зустрічі з чоловіком Марія почала слізно просити пробачення, благати дозволити їй повернутися додому, до дітей. Вадим погодився, і вони «в мирі» пішли додому.

При цьому волонтерки весь час були на зв’язку з Марією. Вибравши слушний момент, коли чоловік знову пішов з «колєгами» пити, жінка зібрала, в що було, дітей, себе і втекла.

«Коли ми розмістили в соцмережі допис про потребу в оренді житла для Марії з дітками, відгукнулося чимало людей, – розповідає волонтерка БО «Час добра і милосердя» Валерія Кушніренко. – Чоловік, який вже не вперше фінансуванням підтримує критичні ситуації, коли ми закликаємо допомогти, одразу переказав 10 тисяч гривень для оренди житла. Також небайдужа ріелторка запропонувала знайти житло без оплати за свої послуги. Розуміли усі, що потрібно вже та негайно. Але виникала проблема з власниками квартир. Як тільки чули, скільки дітей, навідріз відмовляли. Коли ми вже майже перестали вірити в диво, одна жінка погодилася здати житло».

 

Мама все пробачає

Вже два місяці Марія з дітьми живуть у спокої, під опікою франківських волонтерів. Потроху звикають до тиші в хаті, частіше сміються і вчаться не боятися мріяти.

10-річна Софійка дуже хоче стати журналісткою, хоча тато казав, аби краще йшла вчитися на медсестру. Дівчинка категорично відкинула цю ідею: боїться крові, уколів і взагалі медицина їй не цікава. А ось журналістика – зовсім інша річ.

Під час інтерв’ю Софійка крадькома позирала на диктофон, а наприкінці розмови навіть спробувала взяти інтерв’ю в журналістки. Дівчинка зовсім не розгубилася, навпаки – сипала провокативні запитання, наприклад: «Яка у вас зарплата?» 

Марія каже, що нарешті почувається щасливою, про Вадима і чути не хоче, згадує життя з ним, як страшний сон. Каже, ніколи би не повернулася назад. «А якщо б навіть передумала, – усміхається Софія, – то я би не дозволила. Заховала б усі ключі від квартири». 

Жінка каже, що попри всі біди, не тримає зла на колишнього чоловіка. «Мама завжди все пробачає, – додає Софійка. – Вона не вміє довго злитися».

Марія говорить, що про заміжжя навряд чи скоро замислиться. Жінка настільки налякана і розчарована, що переконана: нормальний кавалер їй просто не може трапитися.

До речі, Софійка каже, що так само не хоче ніколи виходити заміж, у неї інші плани на життя: спочатку буде добре вчитися, а коли стане дорослою, заведе собі собаку. Бо собаки – завжди вірні і з великим серцем.

Наталя МОСТОВА

P.S. Допомогти жінці з дітьми фінансово можна за реквізитами: картка ПриватБанку 5169330522151635 (Кушніренко Валерія). Обов’язково в призначенні платежу вказувати «Для Марії».