Якось один мій добрий знайомий на мій черговий нервовий зрив, який я намагалася йому пояснити нескінченною війною, безкінечними похоронами, бездіяльністю влади, інертністю суспільства, сказав: «Дитинко, є ПТСР , а є ПМС. Головне не переплутати. Ти сама почала цим займатися, і це все лише твої особисті проблеми. Сама вибрала найнепопулярніші види діяльності».

Він правий, чорт забирай. Ніхто мене туди не посилав, ні від кого я й не очікувала подяк, аплодисментів. Але. Як завжди у мене є «але». Я дівчинка розумна, і «кому війна – кому мати рідна» чую, бачу на власні очі, але не розумію! Як так сталося, що в той час, коли люди, які на одному голому ентузіазмі, щирому пориві, вже сто разів перегорівши і взявши нізвідки знову сили, роблять роботу – воюють, допомагають, проводять реабілітації, не маючи фактично ніякої підтримки влади, є інша частина, ті, які ще на початках війни зметикували, що пахне грошами, і побігли організовувати різні атошні спілки, аби в подальшому прикривати свої «дєлішки-справульки» – а тут вже хто на що здатен: хто кришувати бізнеси, законні, напівзаконні і взагалі злочинні, хто до якого корита присмоктався – там і чавкає, хто квартирним питанням маніпулює, хто фондами керує, хто, як «воровка на доверии»… У наш час, близький до лихих 90-х, кримінальний талант «прикормушників» як тільки не проявляється!

Здебільшого в цьому винні самі АТОвці, які повернулися з війни і замість того, щоб далі твердо стояти, прийнявши той факт, що війна не обмежується бойовими діями на сході, розслабилися. Їх спілки перетворюються на спілки споживачів, даючи захланним «псевдоатошникам» і «квазіпатріотам» сідати однією дупою на всі прибутково-дерибанні теми. І ми то хаваємо, народ! Замість того, щоб дати по руках продажникам і хабарникам, самі плодимо персонажів, які цинічно піаряться на темі війни, а щоб гарно виглядати, ще й медалями обвішуються і обережненько на фронт їздять, на «сафарі», туристом чи за магічним «УБД».

За три роки війни автопарк «Госпітальєрів» навіть на одну соту не був таким крутим, як у нашого воєнкома пана Сорокопуда. Його електронна декларація зачаровує. З якою легкістю пан Ігор жонглює дорогими автівками, які йому вдається купувати з такою економією, що хочеться запропонувати йому вести курси порад зі збагачення. «Як навчити Всесвіт приносити гроші і стати багачем, ігноруючи той факт, що офіційних доходів держслужбовця вистачило б тільки, щоб колеса поміняти на «Тойота Прадо».

Такі курси тепер в моді, лише чомусь їздять по Україні і їх читають якісь шарлатани, а цікаві корупціонери, які стрижуть «капусту» на війні, скромно бубнять про «тещу в Італії», «жінка подарувала», «друзі скинулись і презент зробили»…

А тепер ще кілька слів про ПТСР і ПМС. Звичайні цивільні люди з хворобливою радістю кидаються втішати бідних АТОвців, які, знайшовши вільні вуха, навішають вам лапші про гради, танки, окопи, залиті кров’ю побратимів, і т.п. Послухайте моєї поради – допомагати морально чи фінансово можна тільки достойним людям. Чогось у моїй практиці саме люди, чий бойовий шлях був нелегким і дієвим, про це мовчать і говорити будуть тільки з собі рівними, а допомогу взагалі соромляться приймати.

Дивіться, чию лапшу ви їсте і хто вам мозок засмічує. Я знаю випадки, коли людина спочатку подавала себе на нагороду «За бойову звитягу», а аж через рік на фронт їхала – акуратненько на позиціях побути. Є такі, що діяли за планом «отримати (імітація контузії) поранення» і одразу госпіталь-комісія-УБД-красень. Вищезгаданий воєнком – теж АТОвець нівроку: три тижні в зоні АТО. «Волонтери», які зручно сидять на екс-регіоналівських грошах, а корчать з себе розтерзаних суворою дійсністю мучеників. Пияки, які і там бухали, і тут нерви всім псують, прикриваючись боями і синдромами…

Відсотків 70 «людей війни», які оточують вас на цивільній території, не заслуговують на ваші сльози і душевні муки співчуття. Вчіться відрізняти ПТСР, хлопський ПМС і банальні схеми. І чим голосніше і жалісливіше співає покидьок, тим тихіше чутно спів пташок, бо внутрішній крик радості баблозбагачення важко заглушити.

Будьте мудрі.

«Людей бити не можна!» – геніальна цитата від голови ГО “Обласна спілка учасників АТО” Андрія Долика.